Працевлаштування нерезидента: від оформлення до оподаткування

Кодексом законів про працю України передбачено, зокрема, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України. Тобто трудові відносини із іноземцем, що працевлаштовується в Україні, регулюються українським законодавством, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Ч. 4 ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067 (далі - Закон №5067), вказано, що іноземці, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

При цьому відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 3 Закону №5067 іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються працедавцями на роботу лише на підставі дозволу на застосування праці іноземців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ. Такого дозволу не потрібно отримувати лише (ч. 6 ст. 42 Закону №5067):

• іноземцям, які постійно проживають в Україні;
• іноземцям, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;
• іноземцям, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист в Україні;
• в інших випадках, зазначених у ч. 6 ст. 42 Закону №5067.

Отримання дозволу

Порядок видачі роботодавцям дозволів на працевлаштування іноземців затверджено постановою КМУ від 27.05.2013 р. №437 (далі – Порядок №437).

Зазначимо, що отримати дозвіл на працевлаштування іноземця може виключно роботодавець-юрособа. Адже законодавством (а саме Законом №5067) не передбачено можливості працевлаштування іноземців приватним підприємцем. Про це наголошували фахівці Мінсоцполітики у своєму листі від 03.10.13 р. №ДЦ-09-6306/0/6-13.

Згідно із нормами Порядку №437 дозвіл видається конкретному роботодавцеві стосовно одного конкретного іноземця.

Для отримання дозволу майбутній роботодавець:

1) повинен проінформувати територіальний орган Державної служби зайнятості про наявну відкриту вакансію за формою №3-ПН — не пізніше як за 15 календарних днів до дати звернення за дозволом (п. 5 Порядку №437);

2) через 15 календарних днів після подання форми №3-ПН (не раніше) роботодавець має подати до територіальних органів Державної служби зайнятості за місцем своєї реєстрації відповідний пакет документів, зазначений у пп. 6, 7, 8 Порядку №437;

3) повинен чекати максимум 9 робочих днів із дня реєстрації пакета документів, прийняття рішення територіальним органом щодо видачі дозволу та відправлення наказу про видачу дозволу територіальним органом (пп. 13, 14 Порядку №437);

4) має сплатити кошти на зазначений територіальним органом Державної служби зайнятості рахунок Фонду соцстрахування на випадок безробіття, що підтверджується квитанцією про внесення плати. У разі невнесення роботодавцем такої плати протягом 10 робочих днів з дня отримання ним рішення про видачу дозволу, надісланого поштою з повідомленням про вручення, таке рішення скасовується.

5) отримує дозвіл протягом 3-х робочих днів з дня зарахування таких коштів (п. 16 порядку №437).

6) отримавши дозвіл, укладає з іноземцем письмовий трудовий договір. Протягом 7 робочих днів з моменту укладення з іноземцем чи особою без громадянства трудового договору (контракту) подає територіальному органові засвідчену роботодавцем копію договору (п. 27 Порядку №437);

7) у разі, коли іноземець не приступив до роботи у передбачений трудовим договором (контрактом) строк, роботодавець повинен протягом 5 робочих днів письмово повідомити про це Територіальному органу або підрозділу ДМС за місцем видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні іноземця, і Територіальному органу, яким видано дозвіл.

В загальному випадку дозвіл видається на строк до одного року (п. 18 Порядку №437). Повторно отримувати дозвіл не потрібно, його можна продовжити на такий самий строк, подавши відповідний пакет документів (п. 9 Порядку №437).

Інші питання щодо порядку отримання дозволу детально викладені в Порядку №437. Одне із питань ми розглянули тут.

Зауважимо!

На юрособу-роботодавця можуть очікувати такі штрафні санкції (ч. 5 ст. 53 Закону №5067):

- за залучення іноземних працівників без отримання дозволу на застосування праці іноземців - 20 розмірів мінімальних зарплат на момент виявлення порушення за кожну особу (з 01.05.2016 р. до 30.11.2016 р. – 29000 грн, з 01.12.2016 р. до 31.12.2016 р. – 31000 грн).

- за залучення іноземних працівників на інших умовах, ніж ті, що передбачені отриманим дозволом, або іншим роботодавцем – 10 розмірів мінімальних зарплат на момент виявлення порушення за кожну особу (з 01.05.2016 р. до 30.11.2016 р. – 14500 грн, з 01.12.2016 р. до 31.12.2016 р. – 15500 грн).

Повідомлення про прийняття на роботу

Оскільки, як ми зауважили вище, іноземні громадяни, які працюють в Україні, мають такі ж самі права та обов’язки в трудових відносинах, що й громадяни України, то на них поширюються норми ст. 24 КЗпП. Відповідно до неї працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням керівника підприємства, і повідомлення органу ДФСУ про прийняття на роботу.

Оскільки у ст. 24 КЗпП не має будь-яких винятків щодо працівників-нерезидентів, то подавати повідомлення до ДФС про прийняття на роботу нерезидента також потрібно у загальному порядку.

Під час прийняття на роботу іноземець подає документи, зокрема:

• паспортний документ іноземця (наприклад, таким документом може бути посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту);
• довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків згідно з п. 70.1 ПКУ.

Оплата праці

Як правило, заробітна плата іноземцям та особам без громадянства нараховується і виплачується в гривнях (ст. 23 Закону «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР).

Згідно з роз’яснення фахівці ДФС у ресурсі «ЗІР» (підкатегорії 114.02)* оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими договорами (контрактами) працюють в Україні, може здійснюватись в іноземній валюті, при цьому зазначені операції не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

* Чи може здійснюватись виплата заробітної плати підприємством - резидентом найманим працівникам - нерезидентам в іноземній валюті з валютного рахунку підприємства?

Оподаткування

ПДФО та ВС. Розділом ІV ПКУ встановлено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, відповідно до п. 162.1 ПКУ якого платниками ПДФО є, зокрема, фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об'єктом оподаткування нерезидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (пп. 163.2.1 ПКУ).

Дохід з джерелом їх походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору (пп. «е» пп. 14.1.54 ПКУ).

За пп. 170.10.1 ПКУ доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, яку буде застосовано до таких доходів (пп. 170.10.3 ПКУ).

А означає це на практиці наступне. Юридична особа - резидент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку - нерезидента, як податковий агент зобов'язана утримати ПДФО за його рахунок, використовуючи ставку 18% та ВС — 1,5%.

Якщо нерезидент оплату праці отримує в інвалюті, то під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в інвалюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ПКУ).

Доволі часто у податкових агентів виникає запитання: якщо нерезидент є найманим працівником резидента відповідно до умов трудового договору (контракту), то чи застосовується до нього норма п. 3.2 ПКУ щодо встановлення інших правил, ніж ті, що передбачені ПКУ, а саме правил міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ?

Роз’яснили це питання податківці у Рекомендаціях щодо застосування положень конвенцій (угод) про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (капіталу), наданих листом ДПС від 27.12.2012 р. №12744/0/71-12/12-1017. Так, винагорода, що одержується нерезидентом іншої країни у зв'язку з роботою за наймом, яка здійснюється в Україні, оподатковується тільки у країні резидентства у тому разі, якщо одночасно виконуються три умови:

1) одержувач здійснює роботу в Україні протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 календарні дні протягом календарного року;

2) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом України;

3) витрати зі сплати винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в Україні.

Якщо іноземець працевлаштовуються до роботодавця-резидента України, то, відповідно, вищевказані умови не виконуються, а отже, оподатковувати заробітну плату такого нерезидента слід в Україні й за українським законодавством.

Звичайно ж, слід аналізувати кожну Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування окремо, втім, вищенаведена податківцями у листі норма, як правило, зустрічається чи не у всіх Конвенціях.

Детальніше про це ми писали тут.

Іноземці, офіційно працевлаштовані на підприємстві, мають право на ПСП у тому ж порядку, що і резиденти (пп. 169.3.4 ПКУ).

ЄСВ. Нарахування ЄСВ у розмірі 22% на фонд оплати праці іноземців та осіб без громадянства здійснюється на загальних підставах підприємствами-резидентами.

Якщо ж нерезидент працевлаштовується у представництво іноземної компанії, розташованої на території України, то тоді нараховувати ЄСВ на його заробітну плату не потрібно. Адже згідно із роз’яснення фахівці ДФС у підкатегорії 301.03 ресурсу «ЗІР», оскільки на іноземних громадян, які працюють у представництвах іноземних підприємств, розташованих на території України, не поширюються норми ст. 253 КЗпП, то вони не підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно зазначені представництва не є страхувальниками для іноземців у разі нарахування та виплати їм на території України доходу у вигляді заробітної плати.

Додаткових податків чи зборів із заробітної плати працевлаштованого нерезидента не потрібно утримувати чи нараховувати.

Звітність

Звітність про нараховані доходи, нараховані працівникам-нерезидентам та утримувані із них податки подається у звичайному порядку у складі, як і для звичайних працівників (форма №1ДФ, Звіт з ЄСВ).

Нарахування та виплату заробітної плати працівнику-нерезиденту відображають у формі №1ДФ з кодом ознаки доходу «101», як і у випадку виплати заробітної плати резидентам.

Що стосується особливостей відображення зарплати іноземця у Звіті з ЄСВ, то відмітимо, що у таблиці 6 у графі 6 «Громадянин України» слід вказати «0».

I насамкінець: відповідно до вимог пп. 170.10.4 ПКУ, якщо іноземець протягом року набув статусу резидента України, він подає річну податкову майнову декларацію, в якій зазначає доходи з джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи.

Облік

Витрати із нарахованої заробітної плати працівників-нерезидентів та ЄСВ на неї будуть відображені в бухобліку у складі витрат підприємства у період їх визнання (п. 6, 7 П(С)БО 16 «Витрати»):

• у період понесення, якщо нерезидент не задіяний у виробництві;
• у період отримання доходу від продажу виробленої продукції, якщо задіяний у виробництві.

У р. ІІІ ПКУ не передбачено коригування на різниці, пов’язані із нарахуванням заробітної плати нерезидентам, тому вся сума нарахованої зарплати працівнику-нерезиденту та нарахована на неї сума ЄСВ буде впливати на фінрезультат на підставі даних бухобліку.