Як оголосити простій без компенсації втраченого заробітку?

Під час карантину більшість суб’єктів господарювання призупинили роботу. Призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою чи іншими обставинами – це простій (ч. 1 ст. 34 КЗпП).

Згідно з абз. 1 ст. 113 КЗпП, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток (абз. 3 ст. 113 КЗпП).

При цьому розрахунок середнього заробітку проводять відповідно до Порядку №100, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують початку простою.

Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, то власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівників на роботі та обов’язково подати наказ працівникам на ознайомлення під підпис.

Також питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено у правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

При цьому, якщо у колективному договорі передбачено більший розмір оплати у разі простою, то така оплата здійснюється у розмірі, передбаченому колективним договором.

Оскільки загроза здоров'ю працівників виникла не через виробничі фактори, а через зовнішні (пандемія коронавірусу), мінімальною гарантією в цьому випадку є 2/3 окладу. Проте колективним договором чи наказом можна передбачити і вищу за цей розмір оплату часу простою.

Таким чином, керівник підприємства може встановити наказом (якщо не передбачено колективним договором) і вищий розмір оплати простою. Наприклад, в розмірі середньомісячного заробітку (але в такому випадку треба в наказі одразу визначити як буде рахуватися середній заробіток) або цілого окладу. 

Тому оголосити простій на підприємстві та не оплатити його неможна.

Крім того, Законом №540 ст. 47 Закону про зайнятість доповнили  новою статтею 47-1, яка передбачає виплату допомоги по частковому безробіттю саме на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ.

Для отримання допомоги роботодавцю необхідно звернутись до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Центру зайнятості) за місцем реєстрації його як платника ЄСВ та подати такі документи:

• заяву у довільній формі;

нещодавно до Верховної Ради внесено проект Закону №3422, яким пропонується збільшити термін звернення за допомогою по частковому безробіттю  у зв’язку з поширенням  коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 30 календарних днів до 90 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва.

Про це ми писали тут.

• копію наказу зі зазначенням дати початку зупинення (скорочення) виробництва та переліком карантинних заходів;
• відомості про працівників, у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю;
• довідку про відсутність заборгованості з виплати заробітної плати та сплати ЄСВ.

Про те, як отримати довідку про відсутність боргу з ЄСВ ми писали тут.

Щодо правильності оформлення та подання вищезазначених документів ми писали тут та тут.

Статтею 47 Закону про зайнятість  допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавство тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду. Тобто, мова йде про скорочення робочого часу.

Нагадаємо, що ст. 51 КЗпП наводить перелік працівників, для кого це є обов’язковим і добровільним (тобто за ініціативою роботодавця), але нічого не говорить про скорочення виробництва або карантин. А Мін’юст наполягає: скорочений робочий час встановлюється законодавством, а неповний робочий час – за погодженням сторін трудового договору. При цьому неповний робочий час відрізняється від скороченого робочого часу також тим, що при скороченій тривалості робочого часу оплата праці здійснюється у повному розмірі тарифної ставки, повного окладу, а при неповному робочому часі вона провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Тобто при скороченні робочого часу працівник не втрачає у зарплаті і компенсувати йому нема чого.

Але для певних випадків, наведених у ст. 47 та 47-1, Закон про зайнятість дозволяє роботодавцям оформити на підприємстві наказ про зупинення (скорочення) виробництва та тривалості робочого часу. Саме такий наказ зазначено в пакеті документів для отримання допомоги, він дозволяє не оплачувати скорочені години, оскільки передбачається, що за них працівник отримає допомогу по частковому безробіттю.

Виходячи з цього зазначимо, що простій, а також відпустка за власний рахунок не вважається зупиненням (скороченням) робочого часу. Тому що з початку карантину більшість роботодавців вже зробили певні заходи щодо праці своїх робітників. Оскільки, простій не з вини працівника  оплачує роботодавець за власний рахунок, а не за рахунок Фонду безробіття (цього вимагає ст. 113 КЗпП). А відпустки працівників за власний рахунок на час карантину це їх бажання, тобто це розглядається як самостійне рішення працівників, а не як втрата зарплати через скорочення виробництва.

Про це детально ми писали тут.

Таким чином, допомогу з часткового безробіття отримають лише ті суб’єкти господарювання працівникам якого  було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу. Одержання допомоги на підставі наказу про продовження простою чи відпустки без збереження зарплати законодавством не передбачено.