Нюанси оплати праці водіїв

Згідно зі ст. 97 КЗпП та ст. 15 Закону про оплату праці роботодавці за узгодженням із працівниками самостійно встановлюють в колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами. 

Тобто, наразі встановити власні правила і форми оплати праці працівників може кожна юридична або фізична особа. Проте, платити менше, ніж передбачено мінімальними державними гарантіями з оплати праці (мінімальний місячний або годинний розмір зарплати, відпускні та лікарняні, оплата періодів навчання, відряджень тощо) жоден роботодавець не може. 

Коли йдеться про водіїв, які здійснюють перевезення вантажів на далекі відстані, по території України та за кордон, як правило, оплата встановлюється за відпрацьований час. І часто роботодавці нехтують відпочинком таких водіїв, наполягаючи на тому, щоб вони як найшвидше виконували перевезення. А треба пам’ятати не лише про гарантії у розмірі місячної зарплати, а і про право на відпочинок та безпечні умови праці. 

Положенням №340 встановлено тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті для водіїв, що здійснюють перевезення пасажирів чи вантажів. Нормальна тривалість робочого часу водіїв не повинна перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до п. 2.2 Положення №340 для водіїв, у яких встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує перевізник за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з додержанням установленої тривалості робочого тижня. Для водіїв, у яких встановлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем, тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин. 

Окрім того, п. 2.3 Положення №340 передбачено, що якщо за умовами роботи не може бути додержана встановлена для водіїв щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу, але з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Про облік робочого часу водіїв-далекобійників за підсумованим обліком, які виконують завдання за межами України ми писали тут.

Пам’ятайте! Щоденний (міжзмінний) відпочинок водія вантажного автомобіля не може здійснюватися водієм у кабіні вантажного автомобіля, крім випадків, коли у вантажному автомобілі є спальне місце для відпочинку водія. Водій вантажного автомобіля протягом щоденного (міжзмінного) відпочинку повинен мати належні умови для відпочинку (ліжко чи спальне місце для відпочинку в кабіні вантажного автомобіля, користування туалетом, можливість харчування гарячими стравами) (п. 5.7 Положення №340).

Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія, у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни (п. 6.2 Положення №340).

Отже, питання оплати праці водіїв вирішуються безпосередньо роботодавцем та фіксується в колективному договорі або іншому локальному акті щодо встановлення форм та систем оплати праці, розміру їх тарифних ставок (годинних, місячних) або місячного окладу, а також доплат і надбавок, які не можуть бути нижчі за мінімальні гарантії, установлені чинним законодавством.

Про облік робочого часу водіїв-далекобійників за підсумованим обліком, які виконують завдання за межами України ми писали тут.

І це ще не все! 

Звертаємо увагу, в колективному договорі (іншому документі) має визначатися, чи вважаються поїздки водіїв до інших населених пунктів або за кордон службовим відрядженням, чи така робота має роз’їзний (пересувний) характер. І ось чому. 

Зрозуміло, що перевезення вантажів водій здійснює у межах його трудових обов’язків, а кожна така поїздка є службовою. Зрозуміло і те, що сенс роботи водія як раз і полягає в здійсненні таких поїздок. Але буває по-різному.

При визначенні терміну “роз’їзний характер робіт” необхідно виходити з організації (характеру), виконання (проведення) робіт. Така організація робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організацій, у зв’язку з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті та назад.

Таке визначення поняття “роз’їзний характер робіт” було наведено в Положенні про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним та роз’їзним характером робіт у будівництві, затвердженому постановою Держкомітету СРСР у праці і соціальних питань та Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 01.06.1989 р. №169/10-87.

На практиці ж є водії, які не мають постійного місця роботи, точніше, їх «офіс» це кабіна певного автотранспорту (і він може теж змінюватися з рейсу в рейс). Подекуди або постійно вони не зобов’язані після завершення поїздки повертатися на адресу роботодавця, а отримують нове завдання і їдуть далі. Про таких працівників можна достатньо впевнено сказати, що характер їх роботи роз’їзний. А буває і навпаки  - після кожної поїздки водій має повернутися і відзвітувати роботодавцю, зокрема, і щодо підзвітних коштів, придбаного та витраченого пального, провести за місцем роботи ремонт або техогляд ТЗ тощо. В такому випадку є сенс оформлювати кожну службову поїздку в інший населений пункт як відрядження. 

Втім, остаточне рішення приймає роботодавець за узгодженням із працівниками. Фактично, у грошовому розмірі гарантії під час відрядження та за роз’їзний характер робіт майже не розрізняються. 

Якщо колективним договором, визначено, що поїздки водіїв, які постійно перебувають в дорозі має роз’їзний характер, то таким водіям установлено надбавку до тарифної ставки (посадового окладу) в розмірах, передбачених колективним договором відповідно до Постанови №490. Про впровадження роз’їзного характеру роботи ми писали тут. Також радимо прочитати ще цю консультацію, вона хоч і давня, але досить докладна і здебільшого (крім єдиного звіту з ЄСВ, ПДФО та ВЗ) зберігає актуальність. 

Якщо колективним договором водіїв не включено до переліку професій працівників, постійна робота яких провадиться в дорозі та має роз’їзний характер, то поїздки водіїв до іншого населеного пункту оформлюються відрядженням, і в такому разі водіям виплачувалися добові. 

І розмір добових, і розмір надбавки за роз’їзний характер робіт встановлюються роботодавцем.

А решта гарантій, таких, як оплата витрат на поїздку до місця призначення і назад, оплата на наймання житлового приміщення для відпочинку, зберігаються як під час відрядження, так і в разі роз’їзного характеру робіт.