Неповний робочий день/тиждень для особи з інвалідністю: що з ЄСВ?

Відповідно до умов ст. 56 КЗпП, за угодою між сторонами трудового договору працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. 

Згідно зі ст. 172 КЗпП, роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, як особі з інвалідністю, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Крім того, ст. 3-1 Закону про оплату праці визначено осіб до яких застосовуються гарантії щодо дотримання МЗП. Це всі фізичні особи, які працюють за трудовими договорами, яким нарахована зарплата нижче законодавчо встановленого рівня МЗП за повністю виконану місячну (годинну) норму праці.

Оплата праці в умовах неповної тривалості робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому робочому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП).

Для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб – підприємців у яких працюють особи з інвалідністю, єдиний внесок встановлюється в розмірі 8,41% бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю (ч. 13 ст. 8 Закону про ЄСВ).

Отже, вимога нарахування ЄСВ в мінімальному розмірі страхового внеску (з бази не нижче за розмір мінімальної зарплати) встановлена ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ, на осіб з інвалідністю, які працюють у роботодавця не поширюється. Такі роботодавці нараховують ЄСВ на фактичні доходи працівників-інвалідів, враховуючи при цьому лише максимальну величину доходу, на яку нараховується ЄСВ. Доплата до мінімального розміру щодо ЄСВ не здійснюється.