Уникнути відповідальності за невиплату всіх сум розрахунку при звільненні можна, якщо не буде скарги від працівника

Своєчасний розрахунок при звільненні — одна з важливих організаційно-правових гарантій дотримання прав працівників, що звільняються з підприємства, організації, установи.

За невиплату розрахунку при звільненні у встановлені строки законодавством передбачено цілу низку можливих санкцій.

По-перше, ст. 117 КЗпП передбачає, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП (за відсутності спору про їх розмір), підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. А за наявності спору зазначена компенсація виплачується в разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Крім того, згідно зі ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тож у цьому разі не має значення, в якому році мала місце невиплачена компенсація.

 Тому незалежно від того, чи нарахувало підприємство компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, в разі виникнення спору і вирішення його на користь працівника на роботодавця може бути покладено виплату значних сум компенсацій за затримку проведеного розрахунку (адже з моменту звільнення до моменту набрання законної сили рішенням суду може минути багато часу).

Щодо можливого визнання кредиторської заборгованості за нарахованою компенсацією безнадійною та її оподаткування зазначимо, що оскільки на вимоги з її стягнення строки давності не поширюються, вона, на нашу думку, не може бути визнана безнадійною, і підстав для її списання підприємство не має.

По-друге, за порушення законодавства про працю передбачено адміністративну або навіть кримінальну (якщо таке порушення визнається грубим) відповідальність. Згідно з ч. 1 ст. 41 КпАП, порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 н. м. д. г. (510 — 1700 грн.). Згідно з ч. 1 ст. 172 КК, грубе порушення законодавства про працю карається штрафом до 50 н. м. д. г. (850 грн.), або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 2 років, або виправними роботами на строк до 2 років. Підвищені розміри санкцій встановлено в ч. 2 ст. 172 КК за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Незважаючи на це, без скарг працівника перспектива притягнення до відповідальності підприємства або його посадових осіб за зазначене правопорушення є доволі малою. Однак оскільки держава останнім часом посилює контроль за дотриманням трудового законодавства та відповідальністю, бажаною є своєчасна та повна виплата працівникам сум розрахунку при звільненні.