Чи можливе звільнення мобілізованого працівника за власним бажанням?

Відповідно до ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. 

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Так, працівник може за власним бажанням звільнитися згідно ст. 38 КЗпП в будь-який період. Та головне, щоб то було його власне бажання. Примушувати працівника звільнятися за власним бажанням незаконно. Оскільки відомі ситуації, коли працівник на вимогу роботодавця «за власним» бажанням звільнявся, але потім роботодавець змушений був або його поновити на роботі згідно рішення суду, або сплатити штраф у розмірі 10 мінімальних зарплат  за недотримання державних мінімальних гарантій в оплаті праці (ст. 265 КЗпП).

Про накладення штрафу Держпраці на роботодавця тут>>

Також, відповідно до ст. 232 КЗпП безпосередньо у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

Для роботодавців, які звільняють працівників, призваних на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану чинним законодавством передбачено такі види відповідальності, як:

• відповідно до ст. 147 КЗпП до працівників, у тому числі керівника підприємства, установи, організації, може бути застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді догани або звільнення (відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП, п. 1 ст. 41 КЗпП або п. 8 ст. 36 КЗпП);
• адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі безпідставне звільнення працівника з роботи, встановлена ч. 1 ст. 41 КУпАП і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510 – 1700 грн);
• кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи встановлена ст. 172 ККУ. Відповідно до зазначеної статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 850 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Чинним законодавством не передбачено можливості не зберігати місце роботи та середній заробіток такому працівнику, якщо підприємство неплатоспроможне. Але якщо працівник самостійно виявить бажання звільнитися за ст. 38 КЗпП – його слід звільнити.