Питання встановлення надбавки (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, регулюється постановою КМУ від 31.03.1999 р. №490. Відповідно до постанови підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівникам, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективним договором або за погодженням із замовником.
Зазначеною постановою (абзац другий п. 1) установлено, що граничні розміри надбавок (польового забезпечення) за день не можуть перевищувати граничні норми добових витрат, установлених Кабміном для відряджень в межах України.
Робота працівника, що має роз'їзний (пересувний) характер, не вважається службовим відрядженням, оскільки робота працівника має постійний роз'їзний (пересувний) характер, а не час від часу, як у разі службового відрядження.
Отже, якщо колективним договором характер роботи працівника визначено як роз'їзний (пересувний), поїздки працівника не можуть бути службовим відрядженням. Тому норми Інструкції №59 на таких працівників не поширюються. Тобто такого працівника скерувати у відрядження не можна.
Оформлення працівника в іншому місті загалом не відрізняється від іншіх випадків прийняття працівників на роботу.
Згідно з п. 3 ст. 29 КЗпП, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник підприємства або уповноважений ним орган (керівник) зобов’язаний, зокрема, визначити працівникові його робоче місце. Таке робоче місце може бути розташоване і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, а, зокрема, в іншій місцевості (населеному пункті). Якщо в іншому такому населеному пункті є структурний підрозділ (представництво, філія тощо) без права юрособи, відповідний підрозділ визначається як місце роботи працівника. Якщо ж такого підрозділу немає, можливість роботи працівника в іншому населеному пункті також не виключається.
Для таких працівників робоче місце може бути визначене і за місцем їхнього проживання (робота на дому). Положення про умови праці надомників затверджене постановою Держкомпраці СРСР, ВЦРПС від 29.09.81 р. №275/17-99. Для уникнення можливих запитань під час перевірок у наказі про прийняття на роботу, з огляду на п. 7 Положення, має бути зазначене місце постійної роботи в іншому населеному пункті. А якщо працівника приймають з умовою надомної праці, то зазначається і така умова.
Постійна робота працівників в інших населених пунктах, у т.ч. на дому, не є відрядженням. Адже відповідно до Інструкції №59 «службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи» (місцем постійної роботи для них є населений пункт, визначений у наказі про прийняття на роботу).
Проте у разі скерування таких працівників до центрального офісу підприємства або для виконання службового доручення на цьому ж підприємстві, але в іншому населеному пункті, не виключається можливість їхнього відрядження на загальних підставах за розпорядженням керівника. Така службова поїздка цілком відповідатиме вищенаведеному визначенню поняття відрядження.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цього матеріалу можливий лише для зареєстрованих користувачів. Якщо ви вже зареєстровані на нашому сайті — будь ласка, авторизуйтесь.
Або зареєструйтесь , прямо зараз, це не вимагає ваших персональних даних і займе не більше однієї хвилини.
Зареєструватись