Неоплачувана відпустка новому працівнику

Наразі відпустки без збереження зарплати можуть надаватися двома шляхами.

В обов'язковому порядку, але тільки в разі бажання працівника і на підставі відповідних умов. Такі відпустки надаються за правилами ст. 25 Закону про відпустки.

За згодою сторін відпустка без збереження зарплати може надаватися за ст. 26 Закону про відпустки, якою встановлено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Зазначені норми стосуються всіх працівників без винятку, тож відпустки без збереження зарплати можуть надаватися і новоприйнятим працівникам. Мало того, за п. 16 ст. 25 Закону про відпустки, працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково й одержали за них грошову компенсацію, відпустка без збереження зарплати надається за їхнім бажанням в обов'язковому порядку тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на цьому підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

Але, як наголошують фахівці Департаменту заробітної плати та умов праці Мінсоцполітики*, такий працівник повинен надати довідку з попереднього місця роботи про те, що він не використав щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково й одержав за них грошову компенсацію. Ця довідка і заява працівника будуть підставами для видання наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати.

* Лист Мінсоцполітики України від 29.04.2016 р. №243/13/116-16.

Зверніть увагу на два моменти:

— роботодавець не може відправляти в зазначені відпустки працівників з власної ініціативи. Тобто для відпусток за ст. 25 Закону про відпустки потрібне бажання працівника (бажано у вигляді заяви, хоча наказ із підписом «Не заперечую» теж може бути таким доказом; а ось підпис про ознайомлення цього бажання, на нашу думку, не підтверджує), а для відпусток за ст. 26 Закону про відпустки треба мати доказ згоди сторін (яку можна підтвердити таким самим чином);

— ані роботодавець, ані працівник не мають права створювати інші відпустки без збереження зарплати або збільшувати їх тривалість на строк, більший ніж встановлено Законом про відпустки. Таке право роботодавцю надається тільки щодо оплачуваних відпусток, та й то за узгодженням із працівниками (див. лист Мінсоцполітики від 29.04.2016 р. №243/13/116-16).

Але при наданні відпусток без збереження зарплати не забувайте про нарахування ЄСВ на рівні мінімального страхового внеску. Нагадаємо, що абз. 2 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ визначено: якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати та ставки ЄСВ.

Тож якщо у працівника за основним місцем роботи внаслідок надання йому відпустки без збереження зарплати місячний дохід менший за мінімальну зарплату, роботодавцю доведеться донарахувати ЄСВ до розміру мінімального страхового внеску.