Відмінність між відпустками без збереження зарплати

Відпустка за ч. 3 ст. 12 Закону №2136

Частиною 3 ст. 12 Закону №2136 передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки.

Тож, працівник може скористатися даною нормою та написати заяву на відпустку без збереження зарплати на час воєнного стану, а роботодавець видати відповідний наказ.

Тобто, роботодавець має право, незалежно від місця розташування підприємства та місця  перебування працівника (на території бойових дій чи поза нею)  надавати працівнику відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану (за його заявою та виключно за його бажанням) без обмеження строку.

Звертаємо увагу, що ця відпустка надається за умови, що роботодавець не заперечує проти відпустки працівника. Якщо ж роботодавець проти, він має право не надати таку відпустку.

Згідно зі ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються, зокрема, час,  працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону про відпустки.

Тож, у разі якщо працівник знаходиться у відпустці без збереження зарплати на час дії воєнного стану, цей період включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Нагадаємо, що воєнний стан продовжено Законом №2500-ІХ, який затверджує Указ Президента №573/2022, за яким воєнний стан в Україні продовжують строком на 90 діб, - до 21 листопада 2022 року. 

Відпустка за ч. 4 ст. 12 Закону №2136

Частина 4 ст. 12 Закону №2136 передбачає, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше ніж 90 к. днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.

Тут уже думка роботодавця щодо цієї відпустки не має значення, роботодавець зобов’язаний надати відпустку працівнику, що покинув своє місце проживання.

Тобто роботодавець і надалі надає працівнику (який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи) відпустку без збереження на час воєнного стану без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки (так як передбачено ч. 3  ст. 12 Закону №2136), проте з однією відмінністю: до стажу, що дає право на дні щорічної відпустки (п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки), увійдуть лише 90 к. днів (це 6 к. д. до щорічної основної відпустки), а от решта днів такої відпустки не даватиме права працівникові на дні щорічної відпустки. 

Відлік цих 90 к. д. потрібно починати з дня дії Закону №2352, тобто з 19 липня 2022 року, розуміючи, що Закон не має зворотної сили. Оскільки правила обрахування строків визначено ст. 241-1 КЗпП, де зазначено, що строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Отже, працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, перебуваючи у відпустці за власний рахунок, матиме право на дні щорічної відпустки до 19 жовтня, починаючи з 20 жовтня право на дні щорічної відпустки втрачаються.

Відображення відпустки без збереження в табелі

Відпустка без збереження заробітної плати (незалежно від її виду) відображається в табелі  літерним кодом «НА» або цифровим - «18».