Звільнення за власним бажанням мобілізованого працівника

Відповідно до ст. 119 КЗпП, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. 

З вищезазначеного випливає, що гарантії збереження місця роботи та посади поширюються рівною мірою на мобілізованих працівників, що працюють як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Крім того, Порядок №100 не встановлює обмежень щодо виплат середньої заробітної плати працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, які працюють за сумісництвом.

Отже, працівникам, які були призвані на військову службу, зберігається місце роботи, посада та середній заробіток як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Але, мобілізований працівник може за власним бажанням звільнитися згідно з ст. 38 КЗпП в будь-який момент. Головне, щоб це було його власне бажання, без жодного примусу з боку роботодавця.

Хоча, Держпраці з цього питання, виклала свою думку у листі від 26.11.2015 р. №4979/0/4.1-06/6/ДП-15 про те, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. 

Тому, якщо працівник бажає звільнитися за власним бажанням, про що надав заяву роботодавцю, то затримувати такого працівника немає підстав. При розрахунку при звільненні потрібно виплатити працівникові компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки, оскільки за період мобілізації працівникові належить оплачувана відпустка. Це випливає із ст. 6 та п. 2 ст. 9 Закону про відпустки.

Для роботодавців, які звільняють (безпідставно) працівників, призваних на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану чинним законодавством передбачено такі види відповідальності, як:

• фінансова відповідальність за недотримання державних мінімальних гарантій в оплаті праці - у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення (абз. 5 ч. 2 ст. 265 КЗпП);

• відповідно до ст. 147 КЗпП до працівників, у тому числі керівника підприємства, установи, організації, може бути застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді догани або звільнення (відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП, п. 1. ст. 41 КЗпП або п. 8 ст. 36 КЗпП);
• адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі безпідставне звільнення працівника з роботи, встановлена ч. 1 ст. 41 КпАП і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 нмдг (510 – 1700 грн);
• кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи встановлена ст. 172 ККУ. Відповідно до зазначеної статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом до 50 нмдг (до 850 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Отже, чинним законодавством передбачено збереження місця роботи та середнього заробітку мобілізованому працівнику. Але якщо працівник самостійно виявить бажання звільнитися за ст. 38 КЗпП – його слід звільнити.