Робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє скорочення тривалості відпустки

Неповний робочий час може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи (неповний робочий день), так і шляхом зменшення кількості робочих днів протягом тижня (неповний робочий тиждень) або одночасного зменшення щоденної роботи при неповному робочому тижні. Законодавством не встановлено мінімальної тривалості неповного робочого часу.

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний період, так і без обмеження строком. Конкретна норма неповного робочого часу зазначається у наказі керівника підприємства із зазначенням конкретних днів та годин роботи.

Робота на умовах неповного робочого часу встановлюється за погодженням сторін трудового договору, тобто між працівником і власником. Такі умови праці можуть бути погоджені як при прийнятті на роботу, так і згодом, шляхом подання відповідної заяви і видання наказу про встановлення неповного робочого часу. За наявності змін в організації виробництва і праці неповний робочий час може бути встановлено за ініціативою роботодавця (ст. 32 КЗпП). Колективним договором може бути визначено нижню межу неповного робочого часу, який може бути встановлений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Слід пам'ятати: робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників, а оплата праці провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку (ч. 3 ст. 56 КЗпП). Таким чином, робота на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня не спричиняє скорочення тривалості щорічних відпусток, а обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки працівникам, які працюють на таких умовах, провадиться у загальному порядку відповідно до норм Порядку №100.