Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП).
Відповідно до ст. 52 КЗпП для працівників установлюється 5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями. При 5-денному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.
При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при 6-денному робочому тижні – один вихідний день (ст. 67 КЗпП).
Згідно з п. 8 розд. І Інструкції №59, на працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.
Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства, зокрема, з врахуванням вимог ст. 121 КЗпП.
Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства (п. 12 розд. І Інструкції №59).
Щодо оплати відрядження у вихідні дні та табелювання Мінсоцполітики у листі від 26.04.2013 р. №478/13/84-13 повідомляє, що оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП.
Тобто робота працівника, який спеціально відряджений для роботи у святкові й неробочі дні, оплачується у подвійному розмірі годинної або денної ставки.
Враховуючи, що положення Інструкції №59 поширюється лише на органи державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, то госпрозрахункові підприємства питання щодо відряджень, включаючи порядок направлення працівників у відрядження та компенсації за роботу у вихідні дні, мають врегулювати в колективному договорі.
Відповідно до ст. 121 КЗпП працівниками, які направляються у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
До денного заробітку працівника, який має порівнюватися із середньоденним заробітком, при оплаті періоду відрядження включаються всі складові заробітної плати, які працівник отримує згідно з умовами трудового, колективного договору у місяці, в якому його направляють у відрядження: оклад, доплати, надбавки, премії, індексація тощо.
Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, період коли за працівником зберігається середня заробітна плата відповідно до законодавства, не включається до денної заробітної плати працівника при порівнянні.
При цьому облік робочого часу на підприємстві, що направляє працівника у відрядження, ведуть відповідно до встановленого режиму робочого часу для цього підприємства. Робочий час та час відпочинку працівника, направленого у відрядження, обліковують на підставі наказу керівника – у дні відпочинку працівникові роблять відмітку, що підтверджує його перебування у відрядженні.
За робочі дні у відрядженні працівнику нараховується заробітна плата відповідно до вимог ст. 121 КЗпП та добові витрати, а за дні відпочинку у відрядженні – тільки добові витрати.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цього матеріалу можливий лише для зареєстрованих користувачів. Якщо ви вже зареєстровані на нашому сайті — будь ласка, авторизуйтесь.
Або зареєструйтесь , прямо зараз, це не вимагає ваших персональних даних і займе не більше однієї хвилини.
Зареєструватись