Визначаємо розмір вихідної допомоги при скороченні працівника

При звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, зокрема в разі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, працівникам виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (п. 1 ст. 40 та ст. 44 КЗпП). Звісно, в колективному чи трудовому договорі можна встановити й іншу суму вихідної допомоги, але вона не повинна бути меншою за середній місячний заробіток працівника.

У разі звільнення з основного місця роботи у зв'язку зі скороченням працівників, яких віднесено до «чорнобильців» I, II та III категорій з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС, крім вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП, їм слід виплатити допомогу у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати (статті 20, 21 та 22 Закону №796). I хоча фінансується така допомога з бюджету (ст. 63 Закону №796), та спочатку підприємство виплатить «чорнобильцю» допомогу з власної кишені, а вже опісля зможе отримати компенсацію, виконуючи приписи Порядку №936.

Алгоритм розрахунку середнього заробітку, зокрема і для виплати вихідної допомоги, прописано в Порядку №100. Згідно з п. 8 Порядку №100, нарахування середньої заробітної плати для виплати вихідної допомоги проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячну кількість робочих днів.

Середньоденну зарплату розраховують за останні два календарні місяці, які передують звільненню працівника та виплаті вихідної допомоги (абз. 3 п. 2 Порядку №100).

Тут варто уточнити таке:

— якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював (був на лікарняному або у відпустці), середня зарплата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 4 п. 2 Порядку №100);

— якщо працівник працював на підприємстві менше двох календарних місяців, середня зарплата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абз. 3 п. 2 Порядку №100);

— якщо працівник не мав заробітку, розрахунки проводять виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (останній абз. п. 4 Порядку №100).

Для визначення середнього заробітку за зазначений вище період бухгалтеру слід підсумувати виплати: основну та додаткову зарплату, суми їх індексації, премії та інші виплати, наведені у п. 3 Порядку №100.

Пам'ятайте: не слід включати до розрахунку суми, виплачені працівнику за час, протягом якого за ним зберігався середній заробіток (абз. 2 п. 4 Порядку №100). Також не беруться до розрахунку дні, за які нараховано середній заробіток.

Формула для визначення середнього заробітку виглядає так:

СЗ = (ЗП/КВ) х (РД/2) ,

де: СЗ — середньоденна заробітна плата;

ЗП — заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні протягом двох місяців, що передують місяцю звільнення, або ж за інші періоди чи за тарифною ставкою відповідно до приписів Порядку №100;

КВ — сума фактично відпрацьованих робочих днів за два місяці, що передують місяцю звільнення (або за інший період, що використовують для проведення розрахунку);

РД — кількість робочих днів за два місяці, що передують місяцю звільнення, згідно з графіком підприємства. Значення РД/2 — це середньомісячна кількість робочих днів (абз. 3 п. 8 Порядку №100).