Розрахунок оплати середнього заробітку для оплати лікарняних здійснюють за правилами, визначеними Порядком №1266. Для цього визначають, зокрема, розрахунковий період та кількість календарних днів у ньому.
У загальному випадку розрахунковим періодом, за який обчислюється середня зарплата, є 12 календарних місяців перебування застрахованої особи у трудових відносинах (з 1-го до 1-го числа) за останнім основним місцем роботи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок, тобто місяцю початку непрацездатності згідно з лікарняним листком.
Проте, якщо працівник відпрацював на підприємстві менший час, то розрахунковий період визначається відповідно до п. 26 – 28 Порядку №1266.
Із розрахункового періоду виключають календарні дні, не відпрацьовані з поважних причин. Вони чітко визначені у п. 3 Порядку №1266:
- дні тимчасової непрацездатності;
- дні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
- дні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустки без збереження заробітної плати;
- дні відпусток без збереження зарплати, наданих згідно зі ст. 25, 26 Закону про відпустки (див. лист Мінсоцполітики від 15.11.2018 р. №323/0/247-18[1], лист ФСС з ТВП від 20.08.2015 р. №5.2-32-1359).
Місяці розрахункового періоду (з 1-го до 1-го числа), у яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду (п. 3 Порядку №1266).
Після визначення розрахункового періоду слід підрахувати кількість календарних днів за місяці розрахункового періоду.
Усі інші дні, у т.ч. святкові та неробочі[2] (вихідні) дні, не виключаються з розрахункового періоду (див. п. 5 розд. ІІІ Наказу №1022, листи Мінсоцполітики від 16.09.2015 р. №523/18/99-15, ФСС з ТВП від 25.08.2015 р. №5.2-32-1375).
Про це ми зазначали тут та тут.
[1] Мінсоцполітики у листі від 15.11.2018 р. №323/0/247-18 доходить висновку: право на відпустку без збереження зарплати понад 15 календарних днів у працівника є за наявності в нього суб'єктивного права на такий вид відпустки. Тобто право на відпустку без збереження зарплати певної тривалості є (установлено законом), але її використання залежить від особистого бажання працівника.
З огляду на це, у листі наголосили, що в разі надання працівникові відпустки без збереження зарплати на підставах, визначених ст. 25 і 26 Закону про відпустки, тривалістю понад 15 календарних днів цей період можна вважати не відпрацьованим із поважних причин. Тобто сумарна кількість днів відпустки без збереження зарплати може перевищувати 15 календарних днів – якщо це передбачено законом.
[2] Неробочими слід вважати дні, в які робота на підприємствах, в установах, організаціях не проводиться. Статтею 67 КЗпП до часу відпочинку віднесено вихідні дні. За 5-денного робочого тижня працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а за 6-денного - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день за 5-денного робочого тижня, якщо він не визначений законодавством, установлюється графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, зазвичай, має надаватися поспіль із загальним вихідним днем. Якщо святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Відповідно до ст. 73 КЗпП робота також не проводиться у святкові дні та дні релігійних свят.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цього матеріалу можливий лише для зареєстрованих користувачів. Якщо ви вже зареєстровані на нашому сайті — будь ласка, авторизуйтесь.
Або зареєструйтесь , прямо зараз, це не вимагає ваших персональних даних і займе не більше однієї хвилини.
Зареєструватись