Підстав для скорочення терміну позовної давності в односторонньому порядку не існує

Відповідно до ст. 256 ЦКУ позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У разі якщо законом не встановлено спеціального строку давності (скороченого чи подовженого), вважається, що застосовується загальна позовна давність — три роки.

В розрізі бухгалтерського та податкового обліку, то сплив строку давності є підставою для визнання заборгованості (в даному разі кредиторської) безнадійною. А тому має значення саме момент спливу строку давності. В контексті запитання, коли закінчився строк давності, слід з'ясувати низку обставин:

1) тривалість строку давності (у т. ч. чи не був встановлений законом подовжений строк за угодою сторін);

2) момент початку перебігу строку давності;

3) наявність чи відсутність обставин, що зупиняють чи переривають перебіг строку давності.

Зверніть увагу, строк давності можна перервати вчиненням дій, які свідчать про визнання боргу. Наприклад, якщо платник, писав листа кредиторові з проханням відстрочити сплату боргу або підписав з кредитором акт звірки, що свідчить про визнання наявності боргу, то вчинення цих дій відповідно до ст. 264 ЦКУ перериває строк позовної давності, і відповідно такий боржник не має підстав для визнання такої кредиторської заборгованості безнадійною!

Отже, враховуючи той факт, що строк давності визначено на законодавчому рівні, скоротити його за власним бажанням однієї із сторін не можна, адже фактично весь час, що залишився до кінця граничного терміну є часом, коли контрагент може звернутися з позовом до суду про захист своїх інтересів. Законодавчо визначених підстав для скорочення строку позовної давності в односторонньому порядку немає.