Використання житлових приміщень в госпдіяльності - загроза податковим витратам?

Офіційна думка

Відповідно до пп. 14.1.97 ПКУ лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Абзацом «а» п. 14.1 ПКУ визначено, що оперативний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Оренда житлових приміщень — операція, що передбачає надання житлового будинку, квартири або їх частини її власником у користування орендарю на визначений строк для цільового використання за орендну плату (абз. «г» пп.14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з п. 153.7 ст. 153 ПКУ передача в оренду житлового фонду або землі здійснюється за правилами оперативного лізингу. Передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (п. 1 ст. 380 ЦКУ).

Відповідно до ст. 8 Житлового кодексу України переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. Цією ж статтею визначено особливості переведення в нежилі житлових будинків різної належності та осіб, які можуть здійснювати таке переведення.

Оскільки виробничими приміщеннями, які використовуються для виробничих потреб, є спеціально призначені будинки та споруди, тому виробниче використання житлових будинків зумовлює переведення їх у спеціально призначені, тобто до нежитлових фондів.

Якщо господарська діяльність платника податку — орендаря пов'язана з наданням орендованих жилих приміщень для проживання громадян, то платежі за договором оренди житлового приміщення (без переведення цього приміщення до нежитлового фонду) враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Усі витрати платників податку, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Єдина база податкових знань

А що на практиці?

У наведеній відповіді податківців чітко не сказано, що використання житлових приміщень в господарській діяльності є загрозою податковим витратам. Від себе також зазначимо, що ПКУ не зазначає про необхідність переведення житлових приміщень до нежитлових для отримання права на податкові витрати. Зате чітко прописано, що згідно з п. 153.7 ПКУ передача в оренду житлового фонду здійснюється за правилами оперативного лізингу. Тому вважаємо, що нараховані орендні платежі за договором оренди житлового приміщення (без переведення цього приміщення до нежитлового фонду) повинні враховуватись при обчисленні об'єкта оподаткування за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування, за умови використання такого приміщення в господарській діяльності платника податку. Звісно, використання в госпдіяльності такого приміщення повинно бути підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).