Рахунок-фактура – первинний документ?

Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку на підставі первинних документів. Фіксують та підтверджують господарські операції саме такі документи. 

Перелік обов’язкових реквізитів, які повинні бути у первинному документів наведено у ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік та п. 2.4 Положення №88: 

• найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;
• назва документа (форми);
• дата і місце складання;
• зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі);
• посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.5 Положення №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. 

На думку ДФСУ, яка зазначена у листі від 28.09.2015р. №9062/Б/99-99-17-02-02-14, рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а носить лише інформаційний характер. За роз’ясненнями податківців, фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, який передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. А факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг). Про призначення рахунка – фактури неодноразово надавав аналогічні роз’яснення Мінфін у листах від 27.11.2006р. №31–34000–20–23/25136, від 09.07.2007р. №31-34000-20/23-4579/4800 та від 30.05.2011р. №31-08410-07-27/13794. Тож, радимо взяти до уваги погляд податківців. 

А ось із податковим кредитом з ПДВ ситуація інша. За п. 201.11 ПКУ, рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, для покупця-платника ПДВ можуть бути підставою для визнання сум ПДВ у складі податкового кредиту без наявності податкової накладної. 

На практиці дійсно оператори зв’язку виставляють рахунки, в яких є посилання на деталізацію платежів: замовлено та надано послуг за період - календарний місяць, із загальною сумою наданих за місяць послуг зв`язку.

І такі рахунки можуть відповідати актам, при умові дотримання вимог первинного документу — наявності обов’язкових реквізитів, підпису та печатки. До речі, у листі від  06.02.2012 р. №2282/6/15-1415 податкова зазначала: “рахунок-фактура (акт передачі наданих послуг) може розглядатися як "інший документ, який підтверджує надання послуг" для застосування абз. 2 п. 137.1 Кодексу, в разі фактичного здійснення господарської операції”.