Чи можливо відправити працівника у відрядження на навчання на 2 роки?

Згідно з п. 1 Розділу І Інструкції №59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

При цьому, строк відрядження кожного конкретного відрядженого працівника має встановлюватися наказом про відрядження. Максимальний строк відрядження може визначатися положенням про відрядження чи колективним договором на підприємстві. При встановленні максимального строку відрядження доцільно орієнтуватися на Інструкцію №59 (п. 1 розділу ІІ та п. 1 розділу ІІІ). Норми цього документу передбачають, що максимальний термін відрядження:

• 30 календарних днів — у межах України;
• на термін будівництва (для працівників, які направляються для виконання в межах України монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт);
• 60 календарних днів — за кордон;
• один рік — при направленні працівників за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних, проектних, проектно-пошукових, будівельних, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, здійснення шефмонтажу та авторського нагляду під час будівництва, обслуговування та забезпечення функціонування національних експозицій на міжнародних виставках, проведення гастрольних та інших культурно-мистецьких заходів.

Однак, Інструкція №59 в обов’язковому порядку застосовується лише бюджетними підприємствами. Приватні підприємства можуть самостійно встановлювати цілі і задачі відрядження, а також його термін. Тож підприємство може направати працівника у таке відрядження.

Проте, факт відрядження не врятує від оподаткування ПДФО вартості проживання та навчання такого працівника. Справа в тому, що згідно з пп. 170.9.1 ПКУ такі суми не включаються до доходу лише за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає, зокрема (але не виключно), таких:

• запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає; укладеного договору чи контракту;
• інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини;
• документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

А у разі направлення працівника за кордон на навчання таких документів не може бути надано (оскільки фактично таке відрядження не може бути визнано таким, що направлено на отримання доходу).

Тому і суми добових підприємство повинно включити до оподатковуваного доходу працівника із відповідним утриманням податковим агентом (підприємством) з них суми ПДФО (18%) та ВЗ (1,5%). Якщо така компенсація буде здійснюватися не у грошовій формі, а у вигляді оплати за такі послуги, то визначення бази оподаткування здійснюється з застосування натурального коефіцієнту згідно з пп. 164.5 ПКУ  (наразі - це 1,21951).

Звільнення від оподаткування ПДФО та ВЗ суми сплаченої за навчання працівників поширюється лише у разі сплати на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку (не вище трикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за кожний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи).

Окрім цього, як зазначено у ст. 121 КЗпП, підприємство зобов’язане здійснювати оплату праці за виконану роботу відповідно до умов, визначених колективним або трудовим договором, але не нижче середнього заробітку.

Водночас, варто зазначити, що в будь-якому випаду сплачені/компенсовані працівнику суми потраплять до витрат підприємства, при цьому податкових різниць щодо коригування ФР до оподаткування податком на прибуток ПКУ не містить (за виключенням різниць, що встановленні за операціями з придбання товарів/послуг у нерезидента, про які ми писали тут).