Медогляд при працевлаштуванні токаря та зварювальника: чи обов'язково проходити?

Якщо йдеться про попередній медогляд, то згідно з ч. 2 ст 24 КзПП, крім паспорта, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також, зокрема, документ про стан здоров'я. Це і є документ про попередній медогляд. Якщо робота працівникові протипоказана, роботодавець не лише має право, а й повинен відмовити особі в прийнятті на таку роботу.

Працівники зобов'язані проходити періодичний медогляд (ст. 159 КЗпП) і не мають права відмовитися від нього. Згідно зі ст. 46 КЗпП, допускається відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення його від обов'язкових медичних оглядів. Про відсторонення виноситься наказ або розпорядження роботодавця.

У п. 3.9 Порядку №246 зазначено, що роботодавець має право в установленому законодавством порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медогляду, до дисциплінарної відповідальності. Справді, непроходження медогляду є порушенням обов'язків працівника, покладених на нього законом, а невиконання цього обов'язку може тягнути за собою дисциплінарну відповідальність.

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці (ст. 169 КЗпП).

Відповідно до ст. 17 Закону про охорону праці, роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Документом, що визначає порядок проходження медогляду є Порядок №246.

У дод. 5 до Порядку №246, зазначається перелік робіт, для виконання яких є обов'язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників.

За цим переліком, відповідно до п. 11 характеру здійснюваної роботи, роботи на механічному обладнанні (токарних), потребують медичного огляду 1 раз на два роки.

Тобто, що стосується працівника, якого приймають на посаду токаря, йому необхідно пройти медогляд.

Також, щодо зварювальника. Якщо зварювальника буде залучено до робіт, які є у Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов'язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників, то медогляд  для зварювальника обов’язковий (дод. 4 Порядку №246). Відповідно, якщо зварювальник не залучається до таких робіт, то і медогляд для нього не обов’язковий.

Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповновадений ним орган.

Під умовами праці розуміється сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я і працездатність людини у процесі праці. При цьому шкідливими виробничими факторами є фактори, вплив яких на працівника за певних умов призводить до захворювання або зниження працездатності.

Чинними законодавчими актами передбачено пільги та компенсації за роботу у важких і шкідливих умовах праці. Однією із видів компенсації за роботу в зазначених умовах є доплата до тарифної ставки (посадового окладу).

Статтею 100 КЗпП установлено, що на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабміном.

До затвердження такого Переліку в установленому порядку підвищена оплата праці за роботу із шкідливими умовами праці може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємств на підставі ст. 7 Закону "Про охорону праці".

Тобто право на встановлення доплати за несприятливі умови праці виникає у працівника не за професією, за якою він працює, не за посадою, яку він обіймає, а за виконання відповідних видів робіт, на яких визнано важкі та шкідливі, або особливо важкі та особливо шкідливі умови праці згідно з атестацією робочого місця.

Перелік конкретних робіт, робочих місць і розміри доплат за несприятливі умови праці є додатком до колективного договору підприємств, організацій та відокремлених підрозділів і затверджуються одночасно із заходами щодо поліпшення умов праці.

Відповідно до Типового положення про оцінку умов праці на робочих місцях та порядку застосування галузевих переліків робіт, на яких можуть встановлюватись доплати робітникам за умови праці, у цілях обґрунтованого визначення розмірів доплат за роботу в тяжких та шкідливих, особливо тяжких та особливо шкідливих, умовах праці передбачено певний порядок оцінки фактичних умов праці на робочих місцях та застосування галузевих переліків робіт, де можуть здійснюватись відповідні доплати.

Пільги та компенсації встановлюються за результатами атестації робочих місць за умовами праці пропорційно фактично відпрацьованому часу в несприятливих умовах праці, тобто за фактичний час зайнятості працівників на робочому місці зі шкідливими умовами праці.

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник виконує свої трудові обов’язки відповідно з розпорядком, графіком роботи або умовами трудового договору, контракту. До робочого часу включається підготовчо-заключний час, оперативний час і час обслуговування робочого місця, тобто весь час працівника на робочому місці.

До фактично відпрацьованого часу, на який нараховується доплата, не включається:

• час усіх видів відпусток;
• час, протягом якого працівник хворів;
• час виконання державних і громадських обов’язків;
• час простоїв, якщо вони офіційно оформлені згідно з законодавством;
• час, коли з виробничих потреб працівника було переведено за наказом керівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором;
• час обідньої перерви, якщо працівник згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку має можливість використати її на свій розсуд.

Докладно про медогляди читайте у статті>>