Згідно з п. 2 розділу І Інструкції №59 службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником та власником (або уповноваженою ним особою).
Таким чином, вирішити, чи вважаються службові поїздки працівників до інших населених пунктів службовим відрядженням або роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер, повинні обидві сторони – роботодавець та працівники. Фіксується таке рішення або у колективному договорі, або у трудовому договорі з працівником (якщо його укладено у формі контракту). Якщо на підприємстві немає колективного договору, радимо вирішити це питання наказом керівника.
Зокрема, на кожне відрядження потрібно оформляти окремий наказ керівника підприємства (саме такою на сьогодні є вимога контролерів). Тільки якщо службова поїздка одна, але їдуть кілька працівників, то допускається оформлення одного загального наказу про спрямування працівників у таку службову поїздку (відрядження).
А ось встановити, що робота певних працівників має роз'їзний (пересувний) характер потрібно лише одним документом (колективним договором, трудовим договором або наказом). При цьому, якщо такий документ не існував до або під час прийняття працівника на роботу, або до нього вносяться відповідні зміни, такі зміни слід вважати істотними у значенні ст. 32 КЗпП. Зверніть увагу: про зміну істотних умов праці (систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи та інших) працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Колективним договором має бути визначено, чи вважаються службові поїздки працівників до інших населених пунктів службовим відрядженням або роботою, що має роз'їзний (пересувний) характер.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин.
Колективним договором встановлюються гарантії, компенсації, пільги (ст. 13 КЗпП).
Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником та власником (або уповноваженою ним особою) (Розділ І Інструкція №59).
Якщо колективним договором, який діє на підприємстві, визначено, що службові поїздки відповідних категорій працівників — це робота, яка постійно проводиться в дорозі і має роз'їзний характер, то, відповідно до Постанови №490, таким працівникам відшкодовуються витрати на проїзд до місця відрядження й назад, а також на наймання житлового приміщення у порядку, визначеному Кабміном для відряджень у межах України й за кордон.
Крім цього, підприємство повинне самостійно встановити надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Знову ж таки, якщо колективного договору на підприємстві немає, то розмір таких надбавок встановлюється або контрактом (якщо він укладався із працівником), або наказом керівника. При цьому граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених КМУ для відряджень у межах України.
Отже, на сьогодні граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених постановою КМУ від 02.02.2011 р. №98.
Відмінність відрядження від роз'їзних робіт
На практиці надбавки за роз'їзний характер праці — це суми, що виплачуються замість добових. Перевагою таких виплат є відсутність потреби документального оформлення витрат на відрядження. Відрізняти добові за відрядженням та надбавки за роз'їзний характер праці — досить важливо, адже порядок оподаткування таких нарахувань відрізняється.
На сьогодні обов'язкового нормативного документа (інструкції або положення про відрядження) для небюджетних підприємств в Україні немає. Для них немає навіть поняття "відрядження". Натомість Інструкція №59, що діє у бюджетній сфері, не відносить до відряджень службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер (якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником та власником (або уповноваженою ним особою/керівником).
Тож підприємство має право передбачити різні варіанти виплат працівникам, що часто або постійно направляються у відрядження:
1) виплату лише добових;
2) виплату лише надбавки за роз'їзний характер праці;
3) виплату і надбавки за роз'їзний характер праці, і добових.
Обрати одну з цих форм підприємство повинно самостійно (у колективному договорі або трудовому договорі з конкретним працівником).
Іноді в опублікованих листах Мінпраці можна знайти критерії, за якими варто проводити розмежування: чи це систематичні відрядження, чи це роз'їзний характер роботи (наприклад, лист Мінпраці від 27.01.2008 р. №5/13/116-08). На нашу думку, оскільки чіткої межі між відрядженнями і роз'їзним характером праці в законодавстві немає, то це лише питання доцільності. Адже все це службові поїздки, і йдеться лише про їх організацію й оплату — що вигідніше та зручніше для підприємства.
Щодо питання, чи можливо три дні перебувати в дорозі у відрядженні, то так, можливо.
Докладно про відмінність між відрядження та роз’їзним характером праці ми писали тут>>
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 116 грн/міс
Передплатити