Додаткові оплачувані відпустки за рахунок роботодавця

У ст. 25 Закону про відпустки, зазначено, що в обов’язковому порядку, за бажанням працівника йому може надаватись відпустка без збереження заробітної плати у окремих випадках, зокрема:

• у випадку одруження – тривалістю до 10 днів;
• у випадку смерті близьких працівника – тривалістю до 3 календарних, без урахування необхідного для проїзду до місця поховання.

Тож така відпустка гарантується державою і роботодавець зобов’язаний надавати її за бажанням працівника (яке, зазвичай, оформлюється заявою у довільній формі). 

Пунктом 23 П(С)БО 16 встановлено, що до витрат на оплату праці включається й оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу. Тож, бухоблік таких витрат ведеться аналогічно з бухобліком заробітної плати. 

При цьому, оскільки заява про такі відпустки надходить від працівника безпосередньо перед їх наданням, включити їх до річного графіку відпусток неможливо. Тож, спланувати їх та нарахувати за ними резерв відпусток теж неможливо. А тому, на нашу думку, такі відпустки слід нараховувати не за рахунок створеного резерву, а відносити до дебету тих рахунків, на які нараховуються витрати з оплати праці працівників, що йдуть у цю відпустку, у періоді їх надання. 

Відповідно до пп. 134.1.1 ПКУ, об’єкт оподаткування податком на прибуток визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінрезультату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінзвітності підприємства відповідно до П(С)БО або МСФЗ, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

А оскільки ці відпустки не потребують створення резерву,  різниць, що виникають у зв’язку з наданням цих додаткових оплачуваних відпусток працівникам немає. Відповідно, коригувати об’єкт оподаткування на розмір наданих відпускних та нарахованих на них ЄСВ не потрібно.