Службові поїздки водіїв – відрядження чи роз’їзний характер роботи?

Про різницю між відрядженнями та роз’їзним характером роботи певних працівників ми писали, наприклад, тут. Хоча редакція Інструкції №59 і змінилася з того часу, підхід у оплаті праці працівників в таких випадках залишився той самий.

Так, на практиці відрядженням вважається службова поїздка працівника з місця роботи (ним вважається певний населений пункт або місцевість, де такий працівник оформлений на роботу) до іншого населеного пункту або місцевості для виконання службового завдання.

Наприклад, коли йдеться про те, що певний працівник везе вантаж зі Львова до Варшави і повертається назад, при цьому у Львові знаходиться його робоче місце, то можна оформити відрядження (видати наказ про нього тощо).

А ось якщо робота працівника постійно пов’язана із роз’їздами і у головному підприємстві або підрозділі, де такий працівник оформлений, його годі і шукати, то доречніше оформити такому працівнику роз’їзний характер робіт.

В п. 2 р. І Інструкції №59 наразі зазначено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником). Тобто, підприємство і працівник самі вирішують, як оформлювати такі службові поїздки – як відрядження чи ні. А різниця ось у чому.

Якщо оформлювати такі службові поїздки як відрядження, то працівник матиме право на гарантії, встановлені ст. 121 КЗпП: оплату проїзду до місця відрядження та назад до місця роботи, добові, і оплату проживання під час відрядження.

Якщо оформлювати такі службові поїздки як роз’їзний характер роботи, то працівник матиме право на надбавку, передбачену постановою КМУ від 31.03.1999 р. №490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер". Пораду застосовувати цю постанову давало Мінпраці у листі  від 17.11 2006 р. №307/13/133-06. І зазначало, що перелік працівників, яким встановлюється зазначена надбавка, а також її розмір встановлюються підприємством самостійно.

Однак, зверніть увагу: в Постанові №490 зазначено, що граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон КМУ. Тому, незважаючи на те, що діючі обмеження встановлено для держслужбовців, податківці наполягають: в цьому випадку слід користуватися постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів». 

Велике значення має ще і оподаткування таких виплат.

Так, виплати, пов’язані із відрядженням, не оподатковуються ЄСВ (п. 6 р. І Переліку №1170), а ПДФО та військовим збором оподатковуються згідно з нормами п. 170.9 ПКУ. Тобто, витрати на проїзд та проживання не оподатковуються у будь-якому розмірі, а добові – в межах граничних сум, встановлених пп. 170.9.1 ПКУ (в 2016 р. 275,60 грн в межах України, і 1033,50 грн - за кордон).

А ось сума надбавки (польового забезпечення), на думку податківців, оподатковується ПДФО та військовим збором у повному обсязі (при цьому податківці вимагають включати такі надбавки (забезпечення) з метою оподаткування до доходу у вигляді заробітної плати*. Хоча на такі надбавки (польове забезпечення) теж не нараховується ЄСВ (п. 10 р. І Переліку №1170).

__________________________

* Див. "Вісник" №23.