Обмеження щодо роботи за сумісництвом 4 години на день стосується працівників держпідприємств

Наразі обмеження на роботу за сумісництвом 4 години на день стосується лише працівників державних підприємств, установ, організацій. Це обмеження встановлене в п. 2 постанови Кабміну від 3 квітня 1993 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» і випливає з самої назви цієї постанови.

Крім того, законність установлення самого цього обмеження викликає великий сумнів. Справа в тому, що право на працю гарантується Конституцією. Закон (ст. 102-1 КзПП, і ст. 18 Декрету КМУ «Про оплату праці», що діяв у час прийняття постанови) встановлював і встановлює обов’язок Кабміну визначити умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій. Закон не надавав Кабміну право встановлювати обмеження конституційного права на працю. Саме тому, з урахуванням ст. 19 Конституції, на наш погляд, встановлення такого обмеження є неправомірним.

Між тим питання оформлення сумісників не на повну ставку – існує в вигляді своєрідного правового звичаю також і на багатьох підприємствах приватного сектору. 

Але для недержавного сектору невиконання вимогу Постанови Кабміну 245 не є порушенням законодавства. Сумісника можна цілком законно оформлювати на роботу тривалістю більше 4-х годин на день. Працівник не зобов’язаний інформувати роботодавців про умови своєї роботи на інших місцях роботи. Питання виконання робочого графіку на інших підприємствах – також обов’язок працівника, а не його роботодавця, який таке виконання лише контролює.

Слід також відзначити, що законодавство не містить санкцій за порушення згаданої норми постанови Кабміну. Однак у випадках коли йдеться про бюджетні або інші публічні кошти, встановлення такого факту перевіркою з боку компетентних органів (державних аудиторів або посадових осіб відомчого контролю) може потягнути за собою вимоги повернути кошти або їх частину як такі, що одержані неправомірно. Ця вимога може стосуватися не лише працівника (з якого стягнути кошти за виконану роботу по суті законно неможливо), а наприклад з керівника підприємства, організації – за порушення законності витрачання коштів.

Зрозуміти це можна, оскільки сутність такого обмеження – встановити заборону для потенційних ситуацій із використанням «мертвих душ». Дійсно, працівник при погодинній оплаті по суті не може працювати цілодобово, або регулярно працювати по 20 годин на день.

При цьому про сферу використання бюджетних коштів слід говорити досить в широкому сенсі. Наприклад підприємство приватного сектору, що виконує роботи на замовлення бюджетної організації, може потрапити до сфери державного фінансового контролю.

Тому підприємство, що застосовує працю сумісника на таких умовах повинне бути готовим пояснити технологію роботи свого працівника-сумісника в умовах, що на перший погляд перевищують фактичні можливості до праці: чи працює він віддалено, наприклад на дому або під час виконання роботи за основним місцем роботи, здійснюється в рамках спільної діяльності між підприємствами, або його робота, наприклад, є творчою чи організаційною, і не піддається точному обліку в часі.

Перевірити відповідні обставини можна – наприклад шляхом проведення зустрічної звірки. Якщо під час податкового контролю інспектора зацікавить чому сумісник оформлений на повну ставку, то він може надіслати запит на його основне місце роботи для з’ясування такого питання. Водночас технологія податкової перевірки по суті унеможливлює такі питання. Тим більше на сьогодні податковий облік з податку на прибуток по суті повністю залежить від бухгалтерського, і при виникненні зобов’язань з оплати праці підприємство повинне визнати витрати. Ці витрати по суті неможливо не визнати під час податкової перевірки. Тож залишається лише ризик для підприємств, які мають справу з бюджетними коштами.