Відкликання з відрядження із-за кордону під час воєнного стану

На сьогодні роботодавці приватної сфери мають максимально створити умови для безпечного перебування на робочих місця для своїх працівників. Тому, з точки зору безпеки для працівників, вимога щодо повернення в Україну під час дії воєнного стану та постійних масових обстрілів, через що гинуть люди, на нашу думку, не має під собою жодної легітимної (законної) мети.

Загалом, Держпраці вважає, що відмова працівника від повернення в Україну для продовження роботи за місцезнаходженням роботодавця чи дистанційно, не може бути підставою для звільнення. Адже, в даному випадку, прогул буде визнаний  з поважних причин, особливо, якщо йдеться про сім’ї з дітьми.

Разом з тим, обов’язковість перебування на робочому місці на території України, крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку, передбачено лише для державних службовців або працівників державного органу. (Постанова №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану»).

Водночас у запитанні йдеться про працівників, які перебувають у службовому відрядженні. Тому гарантії і компенсації при службових відрядженнях зберігаються за такими працівникам, про що зазначено у ст. 121 КзпП.

Проте, коли йдеться про повернення в Україну (зокрема, для передачі своїх обов’язків),  варто згадати про порядок відкликання з відрядження.

Мінфін у листі від 14.05.2015 р. №31-08030-16-10/15972 зазначив, що наказ про відрядження працівника є підставою для відшкодування йому витрат на таке відрядження. А отже, у разі ухвалення керівником рішення про відкликання працівника з відрядження має бути видано також відповідний наказ.

Чинне законодавство не регулює питання визначення випадків, за яких можливе відкликання працівника з відрядження. Вважається, що таке рішення ухвалюється керівником підприємства у кожному конкретному випадку виходячи із виробничої потреби (зокрема, у разі дострокового виконання працівником доручення по місцю відрядження, недоцільності подальшого здійснення доручення, для виконання якого працівника направлено у відрядження тощо).

І тут важливо звернути увагу на два моменти:

1. У запитанні йдеться про відносини головного підприємства та його представництва (за межами України – у Німеччині), яке діє на підставі Положення (іншого документа) про його створення.
2. Які причини стали підставою для відправлення працівників у відрядження саме під час дії воєнного стану – адже працівники, які отримали право на офіційне проживання та на роботу у Німеччині (параграф 24), прибули до цієї країни після 24.02.2022 р.

Сам факт перебування у Німеччині за параграфом 24 не має наслідком для відмови у поверненні на території Україну на першу закону вимогу роботодавця, адже право на офіційне проживання та дозвіл на роботу (з параграфом 24) - це лише легалізація  працівників в Німеччині. 

Водночас, представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (ст. 95 ЦКУ). 

Якщо ж ми говоримо про представництво у Німеччині, то воно створюється та діє за законодавством Німеччини. Натомість, порядок оформлення, відшкодування витрат та відкликання з відрядження здійснюється за законодавством України.

Отже, всі відносини  між роботодавцем та працівниками, які перебувають на території Німеччині у відряджені, регулюються в першу чергу:

1. Прийняттям рішення про відрядження, яке оформлене наказом чи іншим документом (у т.ч. й рішеннями засновниками головного підприємства, залежно від організаційно-правової форми),
2. Оформлення відрядження на кожного працівника,
3. Оплата праці та відшкодування відрядних на період дії відрядження,
4. Посадові інструкції працівників та безпосередня мета перебування у відрядженні з функціональними обов’язками таких працівників.

Том, загалом, ми можемо робити такі висновки: 

1. Чи може роботодавець вимагати повернення працівників в Україну? Так, може, зважаючи на прийняту мету відрядження. Адже, якщо так мета обумовлена безпекою та воєнним станом, то для відкликання працівників з відрядження має бути дуже вагома причина. 
2. Чи є такою вагомою причиною переривання відрядження – передача своїх обов’язків? Відповідь на це питання слід шукати у документі про прийняття рішення про  відрядження працівників (тим більше, що виглядає доволі масово). Тим більше, що працівник може бути відкликаний з відрядження з вагомих причин та лише на певний час з наступним поверненням на територію Німеччини (параграф 24 дозволяє протягом 6 місяців бути відсутнім на території Німеччини) для продовження відрядження.
3. Чи впливає параграф 24 на відмову працівників щодо переривання відпустки та повернення в Україні? На нашу думку, ні. На відмову можуть вплинути лише причини, які визначені у рішенні та у Положенні про іноземне представництво.

І ще один важливий момент: переривання у відрядженні також має відповідати не лише меті відрядження, а й режиму роботи представництва в Німеччині. Адже, навіть з умови, що під час відрядження працівник працює в режиму головного підприємства, працівником якого він вважається за трудовим договором, все ж функціональні обов’язки та режим їх виконання обов’язково має відповідати режиму роботи представництва з врахуванням законодавства Німеччини. Відтак, керівник представництва в Німеччині може заперечувати проти відкликання працівників  відрядження.

Ми не виключаємо й можливості скасування відрядження за відповідним наказом. Проте, й у ньому має бути чітко вказана причина такого скасування, яке також обґрунтовується у відповідному рішенні чи іншому документі керівника. Також варто навести вагомі причини того, чому працівники не можуть передати свої обов’язки іншим працівникам дистанційно за допомогою засобів зв’язку, чи дійсно для цього потрібна саме присутність працівника, що передає.