Резерв відпусток в іноземному представництві

Про обов’язковість створення забезпечення (резерву) згадується у двох П(С)БО:

• пп. 13 П(С)БО 11 «Зобов’язання» (тут зазначається саме імперативна норма, забезпечення створюють (для відшкодування подальших (майбутніх) операційних витрат на виплату відпусток працівникам);
• пп. 7 П(С)БО 26 «Виплати працівникам» виплати за невідпрацьований час, які підлягають накопиченню, визнають зобов’язанням через створення забезпечення у звітному періоді. 

Тож, резерв – це сума накопичених витрат на оплату відпускних працівникам в майбутньому разом з нарахованим ЄСВ на суму відпускних.

Відповідно до п. 7 розділу І НП(С)БО 25 підприємства, зазначені у пп. 2 п. 2 розділу І НП(С)БО 25, можуть, зокрема, не створювати забезпечення наступних витрат і платежів (на виплату наступних відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов'язань тощо), а визнають відповідні витрати у періоді їх фактичного понесення.

Тобто, у пп. 2 п. 2 розділу І НП(С)БО 25 зазначені тільки ті підприємства, які подають спрощену фінансову звітність:

• мікропідприємства - юридичні особи, які визнані такими відповідно до Закону про бухоблік;
• підприємства, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства;
• непідприємницькі товариства.

Тож, п. 7 розділу І НП(С)БО 25, який звільняє від створення резервів, в першу чергу наголошує на поданні спрощеної форми фінзвітності, визначеної у пп. 2 п. 2 розділу І НП(С)БО 25,  який в свою чергу деталізує, які саме суб’єкти подають спрощену форму фінзвітності.

Отже, якщо іноземне представництво подає фінзвітність малого підприємства, на нього не поширюється звільнення п. 7 розділу І НП(С)БО 25 від створення резервів, незважаючи на відповідність критеріям мікропідприємства, визначених ч. 2 ст. 2 Закону про бухоблік.