Виплата зарплати працівника сторонній особі

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізособою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізособа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП).

Частиною 5 ст. 24 Закону про оплату праці передбачено, що за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на зазначений ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг коштом роботодавця. Тим паче що з 1 січня 2021 р. працівник, а не роботодавець вирішує, на який рахунок і в якому банку він хоче обслуговуватися й отримувати зарплату.

Щодо цього питання є два аргументи «за» і «проти». Розгляньмо обидва.

Аргументи «за» виплату зарплати працівника на картку іншої особи

Роботодавцю забороняється у будь-який спосіб обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 25 Закону про оплату праці).

Тож, як бачимо, прямої заборони в законодавстві щодо перерахування власної зарплати працівника за його згодою на будь-який рахунок іншої особи немає.

Таким чином, роботодавець може перераховувати заробітну плату працівника на зазначені в заяві (на ім’я директора) банківські реквізити і не обмежувати його в цьому виборі та за наявності нотаріально засвідченого доручення.

Таке доручення оформляється на фізособу, якій доручається отримувати заробітну плату (ч. 1 ст. 1007 ЦКУ). Складається вона в довільній формі із зазначенням змісту на кшталт, що довіреній особі (П. І. Б.) доручається отримувати заробітну плату довірителя (П. І. Б.) двічі на місяць, яку довірена особа має передати у встановлені строки (зазначити, які) (ч. 1 ст. 1003 ЦКУ та п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦКУ).

Тож, якщо скористатися запропонованим варіантом, з виплатою іншій людині, то:

• заява має бути для того, аби бухгалтер знав, куди перераховувати кошти;
• має бути нотаріальне доручення — як підтвердження правомірності дій роботодавця під час перевірки правильності перерахування коштів.

Згідно з п. 1 ст. 237 ЦКУ представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Також правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦКУ).

Тож особа, яка отримуватиме зарплату за працівника у його роботодавця, діятиме як представник працівника і реалізовуватиме його право на оплату праці, а не якісь свої інтереси. Тому вважатиметься, що роботодавець виконав своє зобов’язання перед працівником щодо виплати йому зарплати, незважаючи на те, що її отримала довірена особа (представник).

Аргумент «проти» виплати зарплати працівника на картку іншої особи

Деякі фахівці вважають, що ця позиція має ризики:

• невизнання податківцями виплати зарплати працівника на рахунок іншої особи — з донарахуванням ПДФО та ВЗ з доходу такої іншої особи, незважаючи на наявність довіреності та заяви — адже є сам факт перерахування коштів іншій особі. ЄСВ повторно нараховувати не доведеться, бо підприємство не є роботодавцем щодо іншої особи;
• невизначеності у питанні, який РНОКПП зазначати для виплаченого доходу у графі 3 додатка 4ДФ єдиної звітності — працівника чи фактичного отримувача, чий РНОКПП буде зазначено у виписці банку.
• невизнання інспектором з праці факту виплати зарплати — адже приписи ст. 21 КЗпП та ст. 24 Закону про оплату праці де-факто не виконані, бо зарплата самому працівникові не виплачувалася.

Також згідно з ч. 2 ст. 238 ЦКУ представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. А в ст. 21 КЗпП та ст. 24 Закону про оплату праці написано, що зарплату має отримати саме працівник.

Також, якщо припустити, що працівник може надавати розпорядження про перерахування зарплати іншим особам, це можна поширити й на випадки, коли працівник пише заяву про перерахування його зарплати на користь юросіб-банків, торговців, комунальних служб тощо. Це неприйнятна практика, тому що роботодавець не зобов’язаний виконувати розпорядження працівників про оплату їхніх особистих потреб, він має обов’язок тільки щодо виплати зарплати самому працівникові у повній сумі, не затримувати виплату і не утримувати з неї суми, не передбачені законодавством. 

Норма ч. 1 ст. 25 Закону про оплату праці говорить про те, що роботодавець не має права примушувати працівника витрачати заробітну плату за певними напрямами. Роботодавець зобов’язаний виплатити зарплату працівникам вчасно, у встановлені строки — згідно зі ст. 24 Закону про оплату праці, і більше не чинити жодних перешкод у використанні отриманих коштів.

Отже, для перерахування своєї зарплати на картку іншої особи, працівник має написати заяву про своє бажання та зазначити реквізити, куди саме перераховувати кошти.

Для вирішення питання з відображенням такого перерахування у додатку 4ДФ пропонуємо написати заяву так, аби це не виглядало як виплата доходу на користь третьої особи, тобто заява має виглядати і як доручення. У заяві працівник має зазначити, що це він доручає перерахувати його кошти (зарплату) третій (довіреній) особі, на кшталт: «У зв’язку з відсутністю особистої картки та рахунку в банку прошу переказати належні мені суми заробітної плати на платіжну картку довіреної особи ПІБ на наступні реквізити:…». Тоді і у додатку 4ДФ відображаємо працівника, а не третю особу, на чию картку було перераховано зарплату працівника.

Наостанок зазначимо, що найбільш безпечним способом виплатити зарплату працівникові в цьому випадку є виплата йому зарплати готівкою через касу. До речі, якщо сам працівник не може отримати готівку, замість нього її може отримати будь-яка довірена особа, якій працівник видав довіреність на отримання готівки – докладніше про це читайте тут. У разі виплати готівки за довіреністю ця виплата вважається такою, що здійснена працівнику і не вимагає відображення довіреної особи в єдиній звітності.