Дебіторська заборгованість нерезидента: коли можна списати?

Запитання:

У серпні – жовтні 2008 р. підприємство експортувало продукцію у Румунію. Оскільки підприємство не отримали кошти за реалізовану продукцію, у лютому 2009 р. воно звернулося до суду. Після великої кількості судових засідань (які тривають до сьогоднішнього дня) підприємство включили в перелік кредиторів. Саме підприємство не визнали банкротом, оскільки є майно. Коли можна списати дану заборгованість? Скільки часу підприємство повинно відображати неповернуту виручку у декларації про валютні цінності?

Відповідь:

Списання дебіторки

Бухоблік

Для цілей бухобліку згідно із п. 4 П(С)БО 10 безнадійна дебіторська  заборгованість  - це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої:

• або існує впевненість про її неповернення боржником;
• або за якою минув строк позивної давності.

Тобто в бухобліку дебіторську заборгованість можна списати вже тоді, коли виникає впевненість в її непогашенні, незалежно від спливу  строку позовної давності. Адже якщо підприємство знає, що заборгованість не буде погашена, вона не відповідає критеріям визнання активу відповідно до ст. 1 Закону про бухоблік: активи – це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому. Якщо заборгованість не буде погашена, економічні вигоди не будуть отримані.

Таким чином, у бухобліку дебіторська заборгованість може бути визнана безнадійною й на дату, коли стало відомо про те, що вона не буде погашена. На цю дату вона виключається зі складу активів та списується. Про це ми зазначали тут. Якщо ж такої впевненості немає, то дебіторську заборгованість списують після закінчення строку позовної давності.

Податок на прибуток

У податковому обліку дебіторська заборгованість визнається безнадійною тоді, коли настане одна з ознак, перерахованих у пп. 14.1.11 ПКУ, зокрема, мине строк позовної давності. 

Слід розуміти заборгованість, за якою минув строк позовної давності в разі, якщо відповідні заходи щодо її стягнення не привели до позитивних наслідків. Під відповідними заходами мають на увазі пред’явлення претензії боржнику, звернення до суду, подання заяви про банкрутство боржника (листи ДФСУ від 01.09.2017 р. №1783/6/99-99-15-02-02-15/ІПК, від 20.04.2017 р. №8387/6/99-99-15-02-02-15).

Строк позовної давності за загальними правилами становить 3 роки (ст. 256 ЦКУ). Водночас ст. 8 Конвенції  ООН «Про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів» передбачено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності становить 4 роки.

Статтею 9 Конституції України визначено, що Конвенція є частиною національного законодавства України. Це означає, що 4-річний строк позовної давності до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів застосовується за умови, що комерційні підприємства сторін договору у момент його укладення перебувають у Договірних державах.

Румунія та Україна є учасниками Конвенції (лист Мінзакордонних справ України від 17.12.2007 р. №72/19-612/1-3811).

Особливості переривання та продовження строку позовної давності зазначені в ст. 13-21 Конвенції, про зміну строків давності сказано у ст. 22 Конвенції. Втім, згідно з ст. 23 Конвенції незалежно від положень цієї Конвенції строк позовної давності в будь-якому випадку минає не пізніше, ніж через 10 років від дня, коли цей строк розпочався згідно зі ст. 9, 10, 11 і 12 цієї Конвенції.

У разі порушення умов договору право на позов виникає в той день, коли мало місце таке порушення (ст. 10 Конвенції). Тобто строк позовної давності за наявною дебіторською заборгованостю минає максимум через 10 років від дня порушення умов договору щодо строку сплати за отримані товари.  Саме у звітному періоді після закінчення строку позовної давності у 10 років й слід списати безнадійну дебіторську заборгованість.

Про особливості оподаткування списання такої заборгованості ми писали тут, тут, про створення та використання резерву ми писали тут>> 

Декларація про валютні цінності

Ні Декретом №15-93, ні Указом №319/94 не передбачено можливості недекларування наявності безнадійної дебіторської заборгованості або внаслідок виключення такої заборгованості з активів, чи у зв’язку з відсутністю активів.

Валютні цінності та майно, які перебувають за кордоном, суми безнадійної дебіторської заборгованості, виключені з активів в бухобліку після закінчення строку позовної давності, підлягають обов’язковому декларуванню суб’єктами ЗЕД до моменту підтвердження уповноваженим органом країни розташування нерезидента щодо відсутності джерела погашення заборгованості (листи ДФСУ від 13.08.2018 р. №3517/6/99-99-15-02-02-15/ІПК,  від 22.02.2018 р. №719/6/99-99-15-02-02-15/ІПК).

У разі відсутності такого підтвердження підприємство має й надалі показувати суму списаної дебіторської заборгованості у п. 5 розділу ІІІ Декларації про валютні цінності.

Відмітимо, що за порушення порядку декларування (точніше, зазначення у валютній декларації недостовірної інформації або допущення перекручення даних, що призводить до приховання валютних цінностей і майна, що знаходиться за кордоном) — передбачено штраф у розмірі 340 грн (п. 2.7 Положення №49).

Рішення про застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства (у тому числі й за порушення порядку і строків декларування валютних цінностей і майна, що знаходиться за кордоном) належить до компетенції органів ДФСУ.