Офісні ОЗ — виробничі чи невиробничі?

Оскільки йдеться про матеріальні активи, які перебувають у власності платника податку на прибуток і використовуються ним більше одного року, при цьому вартість кожного з них більше 2500,00 грн, постає логічне запитання: чи можна кваліфікувати такі активи як основні засоби? У податковому обліку для цього потрібно звернутися до пп. 14.1.138 ПКУ, згідно з яким основні засоби — це матеріальні активи, визначення яких загалом збігається з ознаками згаданих у запитанні активів, якщо б не одне «але». Можливість віднесення до складу податкових витрат вартості ОЗ у вигляді амортизації безпосередньо залежить від того, чи використовуються такі ОЗ у госпдіяльності. Матеріальні активи, що відповідають ознакам, встановленим пп. 14.1.138 ПКУ, поділяються на основні засоби, що використовуються у госпдіяльності, та невиробничі основні засоби.

Нагадаємо, що відповідно до п. 144.3 ПКУ, термін «невиробничі основні засоби» означає такі необоротні матеріальні активи, що не використовуються в господарській діяльності платника податку на прибуток. Витрати на їх придбання не підлягають амортизації у податковому обліку і здійснюються за рахунок інших джерел фінансування юрособи.

При цьому, згідно з пп. 14.1.36 ПКУ, господарська діяльність — це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і здійснюється такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, яка діє на користь першої особи, у тому числі за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, для того щоб мати можливість кваліфікувати такі матеріальні активи як ОЗ та амортизувати їх у податковому обліку, платник податку на прибуток повинен довести, що використання таких активів безпосередньо пов’язане з госпдіяльністю особи.

З погляду автора, це можна зробити, видавши наказ про придбання і подальше введення в експлуатацію таких активів. У такому наказі потрібно стисло, але чітко обґрунтувати мету придбання таких активів. По-перше, визначити, де і як вони використовуватимуться після придбання. По-друге, зазначити, що саме юрособа розраховує отримати внаслідок такого використання: створення здорових умов роботи і поліпшення умов приймання потенційних і реальних партнерів по бізнесу, санітарно-гігієнічного стану в офісі, економію робочого часу і поліпшення здоров’я та працездатності найманих робітників. Все це потрібно викласти так, щоб, з одного боку, не виникало сумнівів у достовірності наведеного, з іншого, — було зрозумілим, адже на цей наказ звернуть увагу і податківці під час перевірки.

Слід врахувати, що ПКУ прямо не роз’яснює оподаткування операцій з використання матеріальних активів, зазначених у запитанні, на власні потреби підприємства. А більшість чітких роз’яснень контролюючих органів з цього питання належать до періоду до набрання чинності ПКУ. Тоді ДПАУ цілком лояльно ставилася до подібних ОЗ у податковому обліку. Наприклад, у листі від 14.01.2002 р. №256/6/15-1216 ДПАУ прямо зазначала: «Що ж до питання створення належних умов праці працівникам... у частині забезпечення холодильником, мікрохвильовою піччю, чайником для зберігання і підігріву їжі під час несення служби, то у разі якщо зазначені основні засоби використовуються в управлінських або виробничих приміщеннях, вони вважаються виробничими основними фондами і на них нараховується амортизація...».

Тепер ДПСУ у своїх листах і роз’ясненнях висловлюється більш обережно і формально. Так, лист ДПАУ від 02.12.2011 р. №6761/6/15-1415 (див. «ДК» №21/2012) складається з цитат пунктів ПКУ і не містить конкретного переліку обставин (крім загального формулювання, встановленого ПКУ), за яких можна вважати, з погляду ДПАУ, що ОЗ використовуються у господарській діяльності. У листі ж від 20.04.2012 р. №7045/6/15-1215 (див. «ДК» №26/2012) ДПСУ покладає на платника податку на прибуток обов’язок довести, що використання систем вентиляції, кондиціонерів і пилососів продиктовано вимогами законодавства України з охорони праці та КЗпП щодо умов праці працівників.

Справді, відповідно до ст. 2 КЗпП, працівники мають право на здорові та безпечні умови праці. Забезпечити їх, у разі укладання трудового договору, — обов’язок працедавця (ст. 21 КЗпП). Тож працедавець зобов’язаний зробити все можливе (а у випадках, якщо цього вимагає трудове законодавство, — вчинити конкретні дії) для забезпечення здорових і безпечних умов праці своїх працівників. Щодо пилососів сумнівів не виникає — прибирання приміщень прямо пов’язане з підтриманням їх санітарно-гігієнічного стану. Необхідність кондиціонування приміщення можна обгрунтувати вимогами, встановленими постановою МОЗ України та головного санітарного лікаря України від 01.12.99 р. №42. Наприклад, у п. 2.2 цього документа сказано, що затверджені вимоги до мікроклімату на робочих місцях повинні бути досягнуті, у тому числі, і за рахунок розміщення у виробничих приміщеннях обладнання з тепло-, холодо- та вологовиділенням (наприклад — кондиціонерів). Про що, як ми вже згадували вище, доцільно зазначити у наказі на придбання і введення в експлуатацію таких ОЗ.

А ось довести наказом по підприємству, що витрати на придбання кавоварки пов’язані з госпдіяльністю підприємства, хоча й можна, але складно — як було сказано вище, зважаючи на відсутність вимог такого придбання у чинному законодавстві й актуальних роз’яснень з боку ДПСУ щодо цього. Тож скористатися податковими витратами щодо такого ОЗ у сумі амортизації можуть лише найсміливіші платники податків.

Таким чином, у разі правильно оформлених документів, що вказують на безпосередній зв’язок використаних ОЗ із госпдіяльністю, цілком можна нараховувати щодо них амортизацію відповідно до ПКУ і віднести її до складу податкових витрат.