Закордонні відрядження: ПДВ з витрат

По-перше, слід врахувати, що згідно із ст. 7 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93, у  розрахунках  між  резидентами  і  нерезидентами  в  межах торговельного  обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та  грошова  одиниця  України  -  гривня. Але такі  розрахунки здійснюються    лише   через   уповноважені   банки   в   порядку, установленому Національним банком України. Готівкову іноземну валюту можна використовувати, зокрема, для фінансування витрат відрядженого за кордон працівника, але і її треба отримувати в уповноваженому банку, згідно із Правилами, затвердженими НБУ постановою від 30.05.2007 р. №200. Звісно, що такі витрати теж повинні відповідати тим витратам, які підприємство повинно фінансувати працівнику під час відрядження – вони встановлені ст. 121 КЗпП і це витрати на проїзд, на проживання і добові. Оплачувати готівкою за кордоном інші товари і послуги в інтересах роботодавця працівник не повинен – виключення становлять деякі товари і послуги, зазначені в постанові НБУ №200.

Так, готівкою в іноземній валюті можуть бути оплачені експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном – до них, безумовно, можна віднести витрати на проїзд на платних дорогах, оплату стоянки, купівлю палива, ремонти тощо. Тому, на такі витрати готівкову іноземну валюту можна отримати в уповноваженому банку і видати водію. Відшкодування  працівнику-резиденту,  який  перебував  у відрядженні за кордоном,  витрат власних коштів в іноземній валюті здійснюється  відповідно до законодавства України у валюті України за  офіційним  курсом  гривні  до  іноземних  валют,  установленим НБУ   на   день  виплати  зазначених  коштів,  а працівнику-нерезиденту,  на його бажання, - як в іноземній валюті, так і у валюті України. 

Щодо витрат на оплату послуг звязку, то готівкою оплачувати такі витрати за кордоном під час відрядження не рекомендується.  Адже вони не належать до тих, які перераховані в постанові №200, і якщо підприємство прийме їх на себе шляхом затвердження авансового звіту, то формально порушить вимоги Декрету №15-93. 

Що стосується ПДВ, то щодо придбаного дизпалива матиме місце так званий імпорт без ввезення, а отже податкові зобов’язання у звязку із його придбанням та використанням за кордоном не виникнуть. 

За послугами слід враховувати норми ст. 186 ПКУ щодо місця надання послуг нерезидентом.  Так, послуги звязку вважаються наданими за місцем реєстрації їх одержувача (пп. «д» п. 186.3 ПКУ), а ось послуги стоянки та проїзду платними дорогами – за місцем реєстрації їх надавача (п. 186.4 ПКУ). Тому послуги зв'язку спричиняють ще й податкові зобов’язання з ПДВ для підприємства-роботодавця (відповідно до п. 190.2, ст. 208 ПКУ).