Оподаткування ПДФО, ВЗ та ЄСВ наданого харчування сільгосппідприємством працівникам

Бухгалтерський облік

Якщо підприємство має свою їдальню, в якій харчуються працівники, а із зарплати працівників утримують тільки вартість продуктів, то з правової точки зору підприємство продає готові страви за плату, де ціна готових страв визначається на рівні вартості продуктів, з яких страви приготовані.

Детально про особливості організації їдальні, бухгалтерського обліку їдальні ми писали тут.

Варто сказати, що немає єдиної схеми бухгалтерського обліку їдальні. Можуть бути різні варіанти. Найдоречніший, на наш погляд, описаний в статті, посилання на яку ми дали вище.

Отже, вартість витрачених на приготування страв продуктів списується на рахунок 23:

• Дт 23 Кт 28.

Нараховується націнка, яка включає й суму ПДВ на вартість харчування, якщо сільгосппідприємство є платником ПДВ:

• Дт 23 Кт 285.

Витрати на приготування страв (амортизація обладнання, оплата електроенергії, водопостачання, зарплата з нарахуваннями працівників) списують на рахунок 93:

• Дт 93 Кт 13, 63, 66, 65.

Реалізація страв працівникам:

• Дт 361 Кт 702 – надані страви;
• Дт 702 Кт 641 – нараховано ПДВ, якщо сільгосппідприємство є платником ПДВ;
• Дт 702 Кт 791 – дохід від продажу віднесено на фінрезультати;
• Дт 902 Кт 282 – списано на собівартість реалізації реалізовану продукцію за цінами продажу;
• Дт 902 Кт 285 – сторно на суму націнки на продані страви;
• Дт 791 Кт 902 – собівартість реалізації віднесено на фінрезультати;
• Дт 661 Кт 361 – вартість наданого харчування утримана із зарплати працівників.

З наведеного бачимо, що послуги із приготування страв списують на рахунок 93, а не на собівартість реалізації сільгосппродукції.

На наш погляд, немає підстав віднести вартість таких послуг на собівартість реалізації сільгосппродукції. Але сільгосппідприємство може звернутися з цього питання до Мінфіну, як до органу, який в Україні відповідає за регулювання питань методології бухобліку та фінзвітності (див. ч. 2 ст. 6 Закону про бухоблік).

Оподаткування ПДФО, ВЗ, ЄСВ

Про оподаткування надання працівникам харчування ми писали тут.

Харчування, безоплатно отримане платником податку, оподатковується як додаткове благо за пп. «б» пп. 164.2.17 ПКУ.

Разом з тим, оподатковується як додаткове благо за пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначена за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

В розглядуваній нами ситуації страви (товари) надані працівникам за ціною нижче ніж всі витрати на їх приготування. Але чи можна сказати, що страви надані за ціною нижче звичайної ціни?

Відповідно до пп. 14.1.71 ПКУ, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Тобто, звичайна ціна – це договірна ціна. Якщо підприємство домовилося з працівниками про визначення ціни страв на рівні собівартості продуктів, то це і є договірна, а відтак і звичайна ціна.

Але якщо це звичайна ціна, то тоді харчування надається не із знижкою, а за звичайною ціною.

Тут ще можуть сказати, що звичайна ціна має братися за ринковою ціною. Але насправді не так. В пп. 14.1.71 ПКУ сказано, що якщо не доведене зворотне, вважається, що звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Таж тут не сказано, що робити, якщо звичайна (договірна) ціна не відповідає ринковим цінам. Тут не сказано, що якщо звичайна ціна не відповідає ринковим цінам, то за звичайну потрібно брати ринкову. Хоча на практиці податкові органи саме це і вимагають.

Ну добре, тоді давайте поговоримо про ринкову ціну.

За пп. 14.1.219 ПКУ ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Тобто, якщо сільгосппідприємство передає працівникам харчування за ціною продуктів, а працівники бажають їх отримати за такою ціною, то це і є ринковою ціною. Ринковими також є ціни, які склалися на ринку ідентичних чи однорідних товарів у порівнянних економічних умовах.

Тобто, щоб визначити ринкові ціни на страви, потрібно зрівняти їх з цінами подібних страв. Але зробити на практиці це практично нереально. Тому що кожна їдальня має свої особливості (меню, оформлення, персонал), своє місце розташування, свою торговельну марку, відомість тощо. Всі ці та інші чинники впливають на вартість страв. Тож що в одній їдальні можна продати за 100 грн., в іншій навряд чи продаси і за 10.

Тож повторимося, в розглядуваній ситуації, на наш погляд, ціна страв є звичайною (ринковою), тому що сільгосппідприємство згодне надати страви за такою ціною, а працівники (покупці) згодні отримати страви за такою ціною.

Тому в розглядуваній ситуації, на наш погляд, немає «знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку».

Причому в будь-якому разі, немає індивідуальної знижки, тому що за такою ціною страви надаються всім працівникам.

Це також означає, що оподатковуваний дохід не виникає. Тож і підстав для оподаткування ПДФО, ВЗ і ЄСВ, на наш погляд, немає.

Ми навели власну думку. Але податкова служба може мати свою думку, відмінну від нашої. Тому для уникнення непорозумінь може бути доречним отримати індивідуальну податкову консультацію.