Договір стахування життя: ПДФО

Згідно з ст. 16 Закону №85, договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Колективне страхування життя - страхування, при якому може укладатися договір на страхування за рахунок коштів підприємства всіх працівників або їх групи. Групове чи колективне страхування групи осіб, об'єднаних якою-небудь загальною рисою, зв'язком або інтересом, провадиться одним полісом.

Відповідно до ст. 9 Закону №85, страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Грошові зобов'язання сторін за договорами ДСЖ, за їх згодою, можуть бути визначені як у гривнях, так і в іноземній валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань (ст. 19 Закону №85).

Тобто, страхові платежі можуть сплачуватися як роботодавцем, так і працівником (за рахунок своєї заробітної плати), а також шляхом розподілу між роботодавцем і працівником сплати страхових виплат в певній пропорції.

Сума страхових внесків за договорами довгострокового страхування життя працівників, яка нарахована та сплачена його роботодавцем за свій рахунок чи на користь таких працівників, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку відповідно до пп. 164.2.16 ПКУ.

Отже, з доходу працівника у вигляді перерахованих страхованих внесків (або їх частини) слід утримати 18% ПДФО. Тобто, сплата роботодавцем частини страхових внесків за працівника, для останнього є додатковим благом.

Крім цього, оскільки дохід (частина) працівнику надається в негрошовій формі, то для цілей визначення бази оподаткування ПДФО слід застосувати натуральний коефіцієнт (1,219512) (пп. 164.5 ПКУ), а ось ВЗ розраховується із бази без застосування натурального коефіцієнта. Через це сума ВЗ утримується з інших доходів працівників, найчастіше із заробітної плати.

Зауважимо, що податки із доходу працівників, які утримуються, не повинні бути витратами самого підприємства, адже суми податків мають бути утримані з доходу та за його рахунок використовуючи ставку зазначену в ст. 167 ПКУ (пп. 168.1.1 ПКУ). В іншому випадку (тобто у разі сплати податків за рахунок коштів підприємства) такі працівники отримують додаткове благо у вигляді сплаченого податкового зобов’язання замість них.

Згідно з пп. 168.1.4 ПКУ якщо оподатковуваний дохід надається в негрошовій формі, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом 3-х банківських днів із дня, що настає за днем нарахування (надання) такого доходу. Військовий збір сплачується (перераховується) до бюджету в порядку, встановленому ст. 168 ПКУ (пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 р. ХХ ПКУ).

Оскільки, доходом працівника є саме страховий платіж, здійснений на його користь, то й ПДФО та ВЗ слід перерахувати до бюджету не пізніше ніж протягом 3-х банківських днів із дня нарахування (сплати) страхових платежів на користь працівника.

У Додатку 4ДФ об’єднаної звітності такий дохід зазначається за ознакою доходу «124». Причому в графах 3а та 3 роботодавець відображає суми нарахованого та наданого у негрошовій формі доходу з урахуванням підвищуючого коефіцієнта. У графах 4а та 4 відображається сума нарахованого та перерахованого ПДФО, а у графох 5 та 5а включа-ються відповідні суми, пов'язані з нарахуванням та сплатою військового збору (сума зазначається без підвищуючого коефіцієнта).