На працівників благодійних організацій поширюється законодавство про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування та соціальне забезпечення. Це встановлено ч. 2 ст. 11 Закону про благодійництво.
Право на отримання зарплати встановлено цілою низкою законодавчих актів, і першим з них є найголовніший в Україні — її Конституція. Стаття 43 Конституції України наголошує: «Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом», і не дарма. Стаття 15 Закону про оплату праці встановлює: «Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці».
На законодавчому рівні врегульовано не тільки обов'язок виплачувати зарплату, а і джерело фінансування таких виплат.
Стаття 4 Закону про оплату праці говорить, що:
- джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності;
- для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел;
- об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.
У разі укладання трудового договору з працівником на власника підприємства або на виконавчий орган покладається обов'язок щодо виплати йому заробітної плати.
Це встановлено ст. 21 КЗпП. Також ст. 115 цього Кодексу встановлено правила виплати заробітної плати. Так, заробітна плата має виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Якщо у неприбутковій організації немає коштів на поточному рахунку або в касі для своєчасної виплати зарплати, юридично це не є підставою таку зарплату не платити.
Працівники, яким не виплачується зарплата, мають право звернутися за її стягненням до суду, а тоді або власники підприємства «знайдуть» необхідні кошти, або стягнення відбудеться примусово.
Відповідальність за ненарахування та невиплату зарплати
У разі не нарахування та невиплати заробітної плати на юрособу покладається фінансова відповідальність за порушення законодавства про працю.
Так, за ст. 265 КЗпП, порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
При недотриманні мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
А керівник сплатить ще й адміністративний штраф (від 510 до 1700 грн) за ст. 41 КУпАП. І все це разом із приписом оплатити працю працівникам за час, коли зарплата їм не нараховувалася та/або не виплачувалася!
Компенсація невиплаченої зарплати
Відповідно до ст. 34 Закону про оплату праці, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
На сьогодні є чинним Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 р. №159.
Відповідно до п. 4 цього Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.