Орендодавець заправляє авто без компенсації витрат: які наслідки для підприємства-орендаря?

Відповідно до ч. 2 ст. 801 Цивільного кодексу України витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Отже, за нормами ЦКУ наймач (орендар), який забезпечує авто бензином, має право відобразити відповідні витрати в своїх витратах та має право на ПК з ПДВ з придбаного бензину, якщо використання автомобіля пов'язане з госпдіяльністю такого підприємства. Якщо у договорі оренди взагалі не прописані норми щодо того, хто несе витрати, пов'язані з використанням авто, то в загальному порядку діють вищеописані норми ЦКУ.

Якщо ж у договорі прописано, що орендодавець за власний рахунок заправляє авто без компенсації зі сторони орендаря (тобто фактично в орендну плату включено фіксовану суму бензину), то відповідно підприємство несе витрати лише у розмірі такої орендної плати.

Таким чином, якщо згідно з умовами договору або загальними нормами ЦКУ витрати на використання авто у вигляді придбання бензину має нести орендар, втім в деяких випадках їх несе сам орендодавець без їх компенсації під час використання авто у госпдіяльності підприємства, то вважаємо, що фіскально налаштовані податківці будуть говорить про безоплатно отриманий бензин, як наслідок не відображення у бухобліку виникнення доходу (Дт 203 Кт 718). Адже ТТН, що підтверджує факт перевезення вантажу транспортним засобом, тобто використання такого авто у госпдіялності, є, а подорожнього листа про витрачене пальне при цьому немає.

Якщо ж орендодавець заправляє авто для його використання у власних цілях, то відмітимо наступне. ЦКУ вважає, що договір оренди передбачає користування орендованим майном тільки орендарем. Тобто, з моменту отримання майна у оренду, орендодавець не може ним користуватися (або робити це одночасно із орендарем).  Підтвердження факту передачі авто від орендодавця до орендаря є акт приймання-передачі автомобіля. Якщо ж орендодавець бажає знову почати користуватися таким автомобілем, такий акт має бути оформлений знову, цього разу – про повернення автомобіля орендодавцю. 

Причин цьому щонайменше дві. 

Орендна плата сплачується за користування орендованим майном. Тобто нараховується не протягом дії договору оренди, а з моменту отримання майна у користування і до моменту його повернення (саме цей період підтверджується зазначеними актами). 

Зауважимо, що якщо податківці якимось чином дізнаються, що за певний період підприємство сплачує орендну плату, а фактично користується цим автомобілем його власник-орендодавець, то вони можуть спробувати визнати через суд такий договір оренди фіктивним. 

Також, протягом періоду користування орендар відповідає перед орендодавцем за стан орендованого майна. Адже, якщо інше не передбачено договором оренди, орендар має повернути майно, отримане у користування, в тому ж стані, в якому воно було отримане у користування. Згідно з ч. 1 ст. 803 ЦКУ наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.  

Таким чином, якщо акт про повернення автомобілю орендодавцю не оформити, але надати орендодавцю у користування, то за усе, що трапиться із таким автомобілем під час такого користування, відповідатиме орендар. 

Тому, якщо авто заправляє орендодавець за власний кошт й використовує його для власних цілей, то вважаємо, що, по-перше, в такому випадку на такі поїздки цього автомобіля підприємство-орендар не повинно складати власні первинні документи. Адже в цьому випадку службового використання автомобіля не відбувається. Також у підприємства виникають ризики щодо відшкодування збитків, завданих у зв'язку із втратою або пошкодженням орендованого авто, якщо у підприємства буде відсутній акт, що підтвердить приймання-передачу авто назад від орендаря до орендодавця. І це ще не кажучи про проблеми списання використаного пального, яке саме підприємство-орендар придбаває для такого автомобіля (якщо практикується його заправляння як орендарем, так і орендодавцем).