Відповідно до ч.1 ст. 93 ЗКУ право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юрособам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юрособам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. (ч. 2 ст. 93 ЗКУ)
Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). (ч.6 ст. 93 ЗКУ)
Відповідно до ст. 8 Закону про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Втім слід нагадати, що ні ЦКУ, ні ЗКУ, ні Закон про оренду землі не регулюють питання оренди/суборенди земельного паю. Відповідні положення врегульовані Указом Президента України від 03.121999 р. №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки".
Водночас, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ч.1 ст. 4 цього Закону державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Знову ж таки — про паї тут ані слова.
Тому, на нашу думку, договори суборенди земельного паю не підлягають внесенню як речове право до Держреєстру речових прав зі Законом "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Щодо сплати земельного податку, то відзначимо наступне.
Відповідно до пп. 14.1.147 ПКУ плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з пп. 14.1.136 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі – орендна плата).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ПКУ).
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду (пп. 288.2, 288.3 ПКУ).
Відповідно до п. 288.6 ПКУ плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.
Оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то, на нашу думку, юрособа - орендодавець, що орендує земельну ділянку за договором оренди та уклала договір суборенди на цю земельну ділянку, сплачує орендну плату за зазначену земельну ділянку та подає відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю. Суборендатор сплачує лише орендну плату за договором суборенди без обов’язку сплачувати земельний податок.
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 116 грн/міс
Передплатити