Відсутність договору про комерційну таємницю не позбавляє відповідальності за її розголошення

Правове регулювання комерційної таємниці та інтелектуальної власності щодо неї засновується на положеннях глави 46 Цивільного кодексу України та Законі України „Про інформацію”.

Відповідно до ст. 505 ЦКУ, комерційною таємницею є інформація (відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці), яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. 

Згідно зі ст. 162 ГКУ, суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. 

Отже, законодавство передбачає право володільця комерційної інформації, що є конфіденційною, на вжиття заходів із захисту такої інформації. Згідно зі ст. 506 ЦКУ, до майнових прав на комерційну таємницю належать, зокрема, виключні права дозволяти використання комерційної таємниці та перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. А відповідно до ст. 36 ГКУ, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

Водночас жоден законодавчий акт не зобов’язує фізичних осіб, що є найманими працівниками, або інших, підписувати ті чи інші договори щодо нерозголошення комерційної таємниці. Потрібно розуміти, що підписавши такий договір працівник також засвідчує свою обізнаність в тому, що розголошення, а також неправомірне використання комерційної таємниці в будь-якій іншій формі є протиправною діяльністю, за здійснення якої передбачена відповідальність. Проте, на поставлене запитання однозначно слід відповісти негативно, адже в Україні, як в цивільно-правових, так і в трудових відносинах діє принцип свободи договору.

Загалом договір про нерозголошення комерційної таємниці у межах трудових відносин не є необхідним, адже в межах таких відносин (згідно зі ст. 139 КзПП) на працівників покладено обов’язок своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу. І якщо робота з відповідною інформацією входить до трудових обов’язків, працівник зобов’язаний дотримуватися розпоряджень роботодавця щодо порядку захисту комерційної таємниці. 

Слід також наголосити на тому, що КзПП встановлює в ст. 29 обов’язок роботодавця роз'яснити працівникові його права і обов'язки до початку роботи за укладеним трудовим договором. Цей обов’язок передбачає ознайомлення з усіма локальними нормативно-правовими актами, які стосуються виконуваної роботи. І саме в ході такого роз’яснення працівник має бути ознайомлений із переліком відомостей, що становлять комерційну таємницю, та правилами щодо захисту такої таємниці на підприємстві. Вбачається, що відповідні положення щодо нерозголошення комерційної таємниці мають бути передбачені і в посадовій інструкції працівника.

Зазначимо також, що не дивлячись на наявність чи відсутність договору про нерозголошення комерційної таємниці, законодавство передбачає досить жорстку відповідальність за її розголошення – як матеріальну, так і адміністративну або навіть кримінальну – залежно від завданої шкоди.