Компенсація нерезиденту вартості проживання працівників у закордонному відрядженні

Одразу зазначимо, що чинне законодавство не встановлює обов’язку приймаючої сторони фінансувати відрядження працівників іншого підприємства, навіть якщо це материнська компанія. 

Оскільки, згідно з ч. 2 ст. 121 КЗпП саме на роботодавця покладається обов’язок виплачувати працівникам, які направляються у відрядження:

• добові за час перебування у відрядженні;
• вартість проїзду до місця призначення і назад;
• витрати з найму житлового приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Тож, з огляду на цю норму, обов’язок забезпечення коштами на відрядження своїх працівників покладено саме на роботодавців. Тому встановити обов’язок компенсації приймаюча сторона і роботодавець, який спрямовує працівників у відрядження, можуть тільки у договорі між собою. 

Таким чином, оформивши договір доручення між роботодавцем і приймаючою стороною на виплату добових, надання місць для проживання відряджених працівників та організацію їх проїзду до місця відрядження і назад, за рахунок роботодавця. При цьому  компенсація понесених приймаючою стороною витрат може відбуватися шляхом перерахування коштів.

Отже, за наявності такого договору та ре-інвойсу роботодавець (резидент) має право компенсувати нерезиденту вартість проживання (в т.ч. мобільний зв’язок та інші понесені витрати) працівників резидента.

В податковому обліку різниці при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток за зазначеними операціями не виникнуть. Тому таку компенсацію можна включати у витрати, що формують базу оподаткування податком на прибуток. Щодо ПДВ, то отримання послуг з проживання (в т.ч. мобільний зв’язок та інші понесені витрати) відрядженими за кордон працівниками відбувається за межами митної території України, тому не виникатиме податкового зобов’язання з імпортного ПДВ. 

Тривалість відрядження для підприємств приватного сектору, які не фінансуються з бюджету, законом не обмежується.