Звільнення жінки після закінчення відпустки та заборона на відмову у відпустці без збереження

Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, врегульовано нормами статті 184 КЗпП.

Згідно із вищезгаданою нормою не можна звільняти з ініціативи роботодавця:

1. вагітних жінок і жінок,
2. жінок які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179),
3. одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.

Все ж є особливі випадки, коли звільнення допускається.  Але не все так просто, мають бути певні підстави для таких звільнень, а саме, повна ліквідація підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням

 На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тож, якщо жінка є одинокою матір’ю при наявності дитини до 14 років або дитини з інвалідністю, її не може звільнити роботодавець, оскільки тут діють норми ст. 184 КЗпП.

Якщо ж жінка не є одинокою матір’ю і має дитину до чотирнадцяти років, її можна звільнити з ініціативи роботодавця з дотриманням норм статей та підстав зазначених у статтях 40 та 41 КЗпП.

Але просто через те, що закінчилась відпустка 30.09, жодного працівника звільняти не можна з ініціативи роботодавця, має бути конкретна підстава для звільнення із вищезгаданих норм КЗпП.

Може здатися, що нещодавно з’явилися норми, які дозволяють звільнити людину після відпустки без збереження зарплати. Також про це багато говорять, але ця  інформація  не відповідає дійсності, оскільки за п. 8-3 ст. 36 КЗпП (відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль) можна звільнити, якщо:

1. працівник відсутній понад чотири місяці;
2. разом з тим і про працівника відсутня інформація понад чотири місяці.

Тільки за умови виконання цих двох вимог можна говорити про звільнення працівника за нормами п. 8-3 ст. 36 КЗпП.

Коли роботодавець не може відмовити у наданні відпустки без збереження зарплати

Підприємство не може відмовити у відпустці без збереження заробітної працівниці, якщо вона матиме докази, що вона ВПО або перебуває за кордоном.

З 19.07.2022 року з’явився абсолютно новий вид відпустки без збереження заробітної плати за нормами ч. 4 ст. 12 Закону 2136.

Цитата частини 4 ст. 12 Закону 2136: «У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Розглянемо декілька правил щодо надання цієї відпустки

Правило №1

Новий вид відпустки! Її надання врегульовано саме ч. 4 ст. 12 Закону №2136, а не нормами Закону про відпустки. На такий вид відпустки взагалі не поширюються норми Закону про відпустки. 

Правило №2

Така відпустка надається працівнику, який:

• або виїхав за межі території України;
• або набув статусу внутрішньо переміщеної особи.

Щоб надати таку відпустку, потрібні підтвердні документи. Вичерпного переліку документів немає. Тож працівниці, яка знаходиться за кордоном, потрібно надати будь-які документи, які будуть підтверджувати, що вона зараз перебуває за межами України.

Правило №3

Відпустка надається в обов’язковому порядку, тобто роботодавець не може відмовити у наданні такої відпустки. Надається вона не примусово, а тільки за заявою працівника.

Правило №4

Максимальна тривалість такої відпустки обмежена — 90 к. д. Проте конкретну тривалість відпустки працівник визначає самостійно у заяві.

Можна за цією відпусткою звертатися декілька разів, але Мінекономіки вважає, що загальна тривалість відпусток (частин) яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.

Правило №5

час перебування у такій відпустці не зараховують до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Правило №6

Надати таку відпустку можна не раніше дати набуття чинності новою ч. 4 ст. 12 Закону про відпустку, тобто не раніше 19.07.2022 р.

Правило №7

Працівник може звільнитися під час перебування у такій відпустці.