На підприємстві працюють водії автотранспортних засобів: чи оформлювати відрядження?

Виплата добових працівникам передбачена у разі направлення таких працівників у відрядження. Ця норма закріплена в ст. 121 КЗпП.

Що таке відрядження? Визначення терміна «відрядження» знаходимо в «бюджетній» Інструкції №59. Адже ні ПКУ, ні КЗпП не надають відповіді на запитання: що слід вважати відрядженням (хоча і використовують цей термін).

Так, Інструкція №59 службовим відрядженням називає поїздку працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Чи можна, виходячи з цього визначення, назвати поїздку водія вантажного автомобіля для виконання послуг з перевезення до іншого міста відрядженням? Звісно, що так.

Водночас, є інший термін, який притаманний такий посаді, як водій транспортного засобу. Це роз’їзний характер робіт.

Законодавство України прямо не надає його визначення. Тому звернемося до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87, яка продовжує діяти в Україні на підставі постанови Верховної Ради від 12.09.91 р. № 1545.

Роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками в неробочий час від місцезнаходження організації до місця роботи на об’єкті й назад (див. листи Мінсоцполітики від 15.11.2013 р. №491/13/116-13, Мінпраці від 17.11.2006 р. №307/13/133-06).

Зверніть увагу, що пп. 2 розд. I Інструкції №59 зазначає, що службові поїздки працівників, постійна робота яких має роз’їзний характер, не вважаються відрядженнями. Разом з тим Інструкція №59 допускає, що інше може бути передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і роботодавцем.

Отже, якщо водій з метою виконання службового доручення постійно їздить поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, то таку роботу, на нашу думку, не можна розглядати як роботу, що має роз’їзний характер (див., зокрема, рішення Придніпровського райсуду м. Черкаси від 14.11.2017 р. № 711/6439/17).

Якщо ж робота, пов’язана з поїздками на значні відстані і поверненням до місця роботи в неробочий час, носить постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівникові роз’їзний характер роботи.

Проте в будь-якому випадку останнє слово тут за підприємством. Саме воно повинне вирішити, який характер носять поїздки водія — роз’їзна робота чи відрядження (див. лист Мінпраці від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06).

Трудові гарантії та оплата

Статтею 121 КЗпП визначено: працівникам, які направляються у відрядження, виплачують (у вигляді авансу): добові за час перебування у відрядженні, а також грошові кошти на проїзд до місця призначення і назад, найм житла.

Протягом усього часу відрядження за відрядженими працівниками зберігається місце роботи (посада). Оплата праці за виконану у відрядженні роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Проте розмір такої оплати праці не може бути нижче середнього заробітку.

Підставою для виплати добових і загалом для оформлення відрядження є наказ.

Якщо ж запроваджено роз’їзний характер робіт, тут про жодні аванси перед поїздкою не йдеться. В Постанові № 490 нічого про це прямо не зазначено. Тому якщо працівник їде на тривалу відстань, то вартість найму житла він оплачує зі своєї кишені. Згодом, після повернення з поїздки, такі витрати відшкодовуються роботодавцем у порядку, визначеному для відряджень (див. п. 3 Постанови № 490). Тобто для відшкодування витрат, пов’язаних з поїздками, працівник повинен заповнити і надати авансовий звіт і додати до нього відповідні підтвердні документи.

Працівникам з роз’їзним характером робіт добові не виплачують. Водночас, Постановою №490 передбачено виплату надбавки до тарифної ставки (окладу) таких працівників.

Слід зауважити, що в листі від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06 Мінпраці доходить висновку, що підприємство самостійно визначає доцільність установлення і розмір надбавок (польового забезпечення). І якщо підприємство вирішило встановити надбавку, то йому слід керуватися положеннями Постанови № 490. Тобто така надбавка може бути, а може і не бути.

В Постанові №490 прописано, що розмір надбавки за роз’їзний характер роботи не може перевищувати граничних розмірів добових, установлених КМУ для відряджень у межах України.  Якщо ж робота водія має роз’їзний характер за межами України — граничний розмір надбавок не може перевищувати 80% граничних норм добових витрат, установлених КМУ для відряджень за кордон.

Зверніть увагу, що для госпрозрахункових підприємств КМУ граничні розміри добових не встановлював. Тож  вважаємо, що як граничний розмір надбавок можна використовувати суму добових, установлену пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ для відряджених працівників. Якщо дотримуватися такої позиції, то у 2020 році граничний розмір надбавки за роз’їзний характер робіт:

• у межах України — 472,30 грн за день;
•  за межами України — 64 євро за день за офіційним обмінним курсом гривні до євро, встановленим НБУ, в розрахунку за кожен такий день.

Де фіксувати кількість днів, за які буде виплачена надбавка за роз’їзний характер робіт? Окремий документ для цього нормативними актами не передбачений. Тому ви можете розробити його самостійно.