Право на відпустку без збереження зарплати терміном до 15 календарних днів

Можливість надання відпустки без збереження заробітної плати або так званої відпустки за власний рахунок передбачено ст. 84 КЗпП, а також статтями 25, 26 Закону про відпустки. Така відпустка надається:

— за бажанням працівника в обов'язковому порядку у випадках, передбачених ст. 25 Закону про відпустки (це відпустки для окремих категорій працівників або відпустки, які надаються за певних обставин, зокрема, пенсіонерам, інвалідам, сумісникам, особам, які одружуються, тощо) та іншими нормативно-правовими актами (зокрема, статтями 210, 218 КЗпП — для осіб, що навчаються тощо);

— за угодою між працівником і працедавцем відповідно до ст. 26 Закону про відпустки (одночасно мають бути і бажання працівника піти у таку відпустку, і згода на це роботодавця. Фактично на такий вид відпусток мають право всі працівники). У такому разі роботодавець може (але не зобов'язаний) надати відпустку без збереження зарплати за сімейними обставинами або з інших причин на строк, обумовлений угодою між ним та працівником, але не більше 15 календарних днів на рік.

Згідно зі ст. 12 Закону про відпустки, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Але ч. 1 ст. 4 Закону про відпустки визначено, що до щорічних відпусток належать:

— основна відпустка;

— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова відпустка за особливий характер праці;

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Таким чином, відпустка без збереження заробітної плати, право на отримання якої закріплено статтями 25, 26 Закону про відпустки, до щорічних відпусток не належить. А оскільки цим Законом норму про поділ таких відпусток на частини протягом року прямо не передбачено, то відповідно ні працівник, ні роботодавець не мають такого права. Таку можливість передбачено тільки для щорічних відпусток. Аналогічну позицію викладено також у листі Мінсоцполітики від 03.02.2012 р. №31/13/133-12.

Отже, якщо працівник бажає скористатися правом на відпустку без збереження зарплати за угодою з працедавцем (ст. 26 Закону про відпустки) терміном до 15 календарних днів, він має право це зробити (тобто взяти 1, 2, 3, 4... 10 днів або максимально 15 днів). Зауважимо, що Законом про відпустки не передбачено можливість перенесення невикористаних днів відпустки без збереження зарплати на наступні роки.