Включення періоду простою до розрахунку відпускних

Під час карантину більшість суб’єктів господарювання призупинили роботу. Призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою чи іншими обставинами – це простій (ч. 1 ст. 34 КЗпП).

Згідно з абз. 1 ст. 113 КЗпП, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток (абз. 3 ст. 113 КЗпП).

Крім того, якщо у колективному договорі передбачено більший розмір оплати у разі простою, то така оплата здійснюється у розмірі, передбаченому колективним договором.

Таким чином, керівник підприємства може встановити наказом (якщо не передбачено колективним договором) і вищий розмір оплати простою. Наприклад, в розмірі середньомісячного заробітку (але в такому випадку треба в наказі одразу визначити, як буде рахуватися середній заробіток) або цілого окладу. 

Відповідно до абз. 6 п. 2 Порядку №100, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково,  виключається з  розрахункового періоду. 

Тобто, час простою не з вини працівника, якщо його середній заробіток зберігався частково, виключають з розрахункового періоду при розрахунку щорічної відпустки. Крім того, оплата за час простою в розрахунку середнього заробітку участі не бере.

У випадку, якщо простій працівнику оплачували виходячи із середнього заробітку або із цілого окладу, то і час простою, і сума його входять до розрахунку щорічної відпустки.