Відображення в податковому обліку зарплати працівників під час простою

Згідно зі ст. 34 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року зі змінами та доповненнями (далі – Кодекс про працю) простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (ст. 113 Кодексу про працю). Відповідно до ст. 74 Кодексу про працю громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі – ПКУ)).

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 — 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 148.1 ст. 148 ПКУ).

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, до яких, зокрема, відносяться прямі витрати на оплату праці.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 ПКУ).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПКУ). Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 138.5 ст. 138 ПКУ).

З урахуванням викладеного, заробітна плата працівників, виплачена за час вимушеного простою підприємства або за час перебування у щорічних (основних та додаткових) відпустках), не може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат і відповідно не включається до складу прямих витрат на оплату праці, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Такі виплати платника податку враховуються на підставі пп. 138.12.2 п. 138.12 ст. 138 ПКУ у складі інших витрат і визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені.