Витрати на сертифікацію імпортних товарів можна віднести до податкових

Витрати на сертифікацію продукції потраплять до податкових витрат без особливих проблем. Адже, відповідно до пп. «ж» пп. 138.8.5 ПКУ, до складу загальновиробничих витрат у податковому обліку, зокрема, включають суми витрат, пов'язані із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу до встановлених вимог згідно із Законом №2406.

А от згідно з абз. 8 ст.1 Закону №2406 підтвердження відповідності — це видача документа (декларації про відповідність або сертифіката відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог. Зазначимо, що сертифікат відповідності — це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Увага! Реалізація продукції (у т. ч. імпортних товарів) без маркування національним знаком відповідності та/або без сертифіката відповідності (при обов'язковій сертифікації таких товарів) чи декларації про відповідність забороняється (ч. 4 ст. 14 Закону №1023).

Закон №2406 передбачає як обов'язкову сертифікацію продукції, так і добровільну. Під обов'язкову сертифікацію потрапляють товари, перелічені у Переліку №28. Добровільна сертифікація проводиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником, імпортером) та органом зі сертифікації (ст. 17 Закону №2406). Орган зі сертифікації встановлює правила проведення її, визначає учасників робіт зі сертифікації. Сертифікація на добровільних засадах може проводитися також органами зі сертифікації, уповноваженими на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері (ч. 3 ст. 17 Закону №2406).

Оскільки Закон №2406 передбачає як обов'язкову, так і добровільну сертифікацію продукції, то незалежно від причин проведення сертифікації такі витрати знайдуть своє місце у податкових витратах.

Навіть спеціалісти Міндоходів України погоджуються, що витрати на сертифікацію можна віднести до складу податкових витрат — див. у підкатегорії 102.07.08 ЄБПЗ.

Iнколи для проведення сертифікації до сертифікаційного центру слід надати зразки товарів (продукції), які у процесі дослідження та випробувань знищуються. Такі витрати, на думку автора, також можна включити до податкових витрат як витрати на сертифікацію, використавши приписи пп. «ж» пп. 138.8.5 ПКУ. Адже без переданих відповідній установі зразків, на яких і проводять відповідні тести, сертифікат отримати неможливо.

Отже, витрати на сертифікацію потраплять до податкових у складі загальновиробничих витрат (пп. «ж» пп. 138.8.5 ПКУ). А згідно з п. 138.8 ПКУ такі витрати потрапляють до собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до П(С)БО 16. За своєю суттю витрати на сертифікацію можуть бути постійними або змінними загальновиробничими витратами. Усю їх вартість буде відображено у податковому обліку у складі собівартості в момент реалізації сертифікованої продукції (власне у момент переходу права власності до покупця продукції — пункти 137.1 та 138.4 ПКУ). Витрати потраплять до податкових згідно з п. 138.2 ПКУ за умови їх документального підтвердження (акт виконаних робіт, накладна або акт передачі товарів для проведення тестувань, докладніше документування див. далі).

У декларації з податку на прибуток витрати, які формують собівартість продукції (товарів), відображають у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)».

Сертифікація купованих (імпортованих) товарів

Норми, які дозволяють відобразити у податковому обліку витрати на сертифікацію у складі загальновиробничих витрат, діють лише для власної продукції. Але все ж таки більшість імпортованих товарів, згідно із Законом №2406 та Переліком №28, реалізувати на ринку України без сертифікації неможливо. То чи є право на податкові витрати у цьому випадку?

Тут у пригоді нам стане п. 138.6 ПКУ, у якому зазначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Тож витрати на сертифікацію — це фактично витрати на доведення товару до стану, придатного для продажу, бо без сертифікації продавати товар буде не можна, якщо він згаданий у Переліку №28 (див. ч. 4 ст. 14 Закону №1023).

I навіть якщо ми проводимо добровільну сертифікацію, на думку автора, такі витрати також потраплять до податкових: адже їх теж можна прирівняти до затрат, пов'язаних із доведенням товару до стану, придатного для продажу, оскільки сертифікованому товару покупці довіряють більше. У такому випадку можна говорити, що добровільну сертифікацію варто відображати у складі витрат на збут (за пп. 138.10.3 ПКУ), адже товар є придатним до продажу і без сертифікації. А сертифікація робиться зі збутовою метою — щоби продавати більше. Хоча, знову ж таки за Законом №2406, сертифікувати товари можна добровільно, а отже, на думку автора, і в цьому випадку застосовуватиметься п. 138.6 ПКУ.

Витрати на обов'язкову сертифікацію імпортованих товарів далі обліковуються у податковому обліку так само, як і витрати на сертифікацію власної продукції.

Зауважимо, що у підкатегорії 102.07.08 ЄБПЗ на запитання: «До якого виду витрат відносяться витрати на сертифікацію імпортованої продукції?» фахівці Міндоходів України відповідають, що витрати зі сертифікації імпортованої продукції відносяться на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг у складі загальновиробничих витрат. Звісно, таке твердження є досить ліберальним, тому автор радить застосовувати норми п. 138.6 ПКУ. Але у нас є позитивний висновок податківців — витрати на сертифікацію імпортних товарів потраплять до податкових!