Цій консультації більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ПКУ.
Згідно із цим пунктом, а саме пп. «б» п. 201.11 ПКУ, підставою для нарахування сум ПДВ, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого ПДВ (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому для відображення сум податку у складі ПК без ПН на підставі касових чеків загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування ПДВ).
Виходячи із вищесказаного, оскільки ані податкової накладної роботодавець – платник ПДВ за такими чеками не має, а самі чеки складені неплатниками ПДВ в Україні (звісно, що продавці з Чехії не мають податкового номера в Україні), права на ПК ці чеки не надають.
Тож, якщо відряджений працівник надає до бухгалтерії підтверджуючі касові документи щодо понесених витрат за кордоном, то навіть, якщо в них можна виділити ПДВ, то все одно таку суму віднести до складу ПК з ПДВ підприємство-роботодавець не має права. Вся сума за отриманим від працівника закордонним чеком є витратами підприємства.
Однак слід врахувати такий момент. Якщо ці чеки підтверджують надані послуги, треба визначити місце їх надання. Оскільки, приймаючи авансовий звіт від працівника, роботодавець бере ці витрати на себе, тож вважається, що ці послуги надані не працівнику, а вже самому підприємству. А послуги, надані нерезидентом на митній території України, оподатковуються ПДВ в спеціальному порядку. Про це ми писали, зокрема, тут.
Місце надання послуг визначається за ст. 186 ПКУ. І більша частина витрат, які виникають під час закордонного відрядження, за п. 186.4 ПКУ і п. 185.1 ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки місце їх надання вважається за кордоном. Це стосується послуг з перевезення, проживання та решти послуг, крім зазначених у п. 186.2-186.3 ПКУ. Якщо ж йшлося про послуги, зазначені в п. 186.2-186.3 ПКУ, і місце їх надання визначено як митна територія України (наприклад, юридичні або консультаційні послуги вважаються наданими в країні, в якій зареєстровано замовника), у підприємства в звітному періоді складання авансового звіту виникає обов’язок визнати ПЗ і право на ПК з ПДВ, відповідно до консультації, зазначеної вище.
