Загальний механізм
Згідно з нормами пп. 141.4 ПКУ податок на доходи нерезидентів утримується резидентом України — податковим агентом — під час виплати нерезиденту доходу з українського джерела (дивідендів, процентів, роялті, орендних платежів, інжинірингових послуг, фрахту, агентської винагороди тощо) за базовою ставкою 15%. Однак якщо застосовний міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування передбачає нижчу ставку або звільнення, а фактично було утримано більшу суму, різниця вважається надміру сплаченим податком і підлягає поверненню.
Процедура повернення регулюється в першу чергу нормами пп. 103.11 – п. 103.14 ПКУ і передбачає подання нерезидентом заяви у довільній формі до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила дохід і утримала з нього податок. Звернутися можна протягом 1095 днів з дня виникнення переплати (див. пп. 43.3 ПКУ). До заяви додаються: довідка про податкове резидентство нерезидента у відповідній державі, документи, що підтверджують факт і розмір виплаченого доходу, а також документи про сплату податку до бюджету та його суму. За наслідками розгляду податковий орган зобов'язаний прийняти одне з двох рішень — або про повернення надміру утриманої суми, або про мотивовану відмову. Після позитивного рішення кошти перераховуються казначейством на рахунок податкового агента, який, своєю чергою, зобов'язаний передати їх нерезиденту.
На практиці, однак, податкові органи нерідко виходять за межі встановленого переліку підстав і вимагають додаткові дані або відмовляють з мотивів, прямо законодавством не передбачених. Одним з таких поширених мотивів є посилання на те, що нерезидент не підтвердив статус бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу.
Саме це питання розглянув Верховний Суд у постанові від 14.01.2026 р. у справі №420/4892/25 та дійшов висновку про неправомірність подібної відмови. Суд наголосив, що з'ясування статусу бенефіціарного отримувача доходу для цілей застосування пониженої ставки податку на репатріацію — це обов'язок саме контролюючого органу, а не нерезидента. Якщо податковому органу потрібна додаткова інформація для підтвердження такого статусу, він має скористатися передбаченими механізмами міжнародного співробітництва та обміну податковою інформацією, а не перекладати цей тягар на заявника і відмовляти в задоволенні заяви через відсутність відповідних відомостей від нерезидента.
Отже, у вашій ситуації відмова, мотивована ненаданням нерезидентом інформації про бенефіціарного отримувача доходу, суперечить актуальній судовій практиці. Рекомендую подати скаргу на таке рішення в адміністративному або судовому порядку, посилаючись на наведене вище рішення суду, та наголосити, що обов'язок перевірки статусу бенефіціара покладається на контролюючий орган, а не на заявника.
Висновки
- Перелік підстав для відмови у поверненні надміру утриманого податку на репатріацію є обмеженим, і вимога до нерезидента самостійно підтверджувати статус бенефіціарного отримувача доходу не входить до нього — цей обов'язок згідно з позицією Верховного Суду покладається на податковий орган;
- Наявність чи відсутність попередньої перевірки податкового агента не є законною підставою ні для відмови, ні для обов'язкової умови повернення переплаченої суми нерезиденту;
- Бездіяльність податкового органу щодо прийняття одного з двох передбачених законом рішень (повернення або мотивована відмова) є самостійним порушенням, яке можна і варто оскаржувати окремо.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до повного тексту цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Ще не передплатник, проте теж хочете скористатись такою можливістю?
Оформіть пакет «Мій асистент» усього за 199 грн/міс або спробуйте безкоштовну передплату на 14 днів прямо зараз
