Як відшкодувати господарські витрати фізособі – нерезиденту?

Відповідно до пп. «б» пп. 170.9.1 ПКУ, податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.2 ПКУ строку, є особа, що видала таку суму, а саме під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Як бачимо, норми ПКУ дозволяють видавати певні суми у підзвіт фізособам для виконання окремих цивільно-правових дій від імені того підприємства, яке надало таку суму. При цьому немає умов щодо резидентства такої фізособи та щодо того, чи повинна вона бути працівником підприємства. Інакше кажучи, кошти можна видавати під звіт на господарські витрати без  оподаткування у тій сумі, що фактично витрачена на зазначені цілі.

Щодо компенсації фізособі раніше витрачених нею коштів (тобто коли аванс не видавався, і фізособа спочатку здійснила витрати, а потім підприємство їй ці витрати компенсує), то ця ситуація у пп. 170.9.1 ПКУ прямо не описана. Тому не так давно виникла дискусія щодо оподаткування таких коштів (див. тут та тут).

Але ця дискусія стосувалася витрат найманих працівників, а задане питання стосується сторонньої фізособи, до того ж ця особа є нерезидентом. Як ми вбачаємо з норм  пп. 170.9 ПКУ, вони дозволяють не оподатковувати лише ті кошти, що були видані фізособі (не обов’язково працівнику) під звіт перед виконанням цивільно-правових дій. Можна, звісно, сперечатися і доводити, что норми пп. 170.9 ПКУ так само працюють і у випадку компенсації вже понесених витрат, але цілком можливо, що цю точку зору прийдеться доводити у суді.

Тому варто заручитися власною ІПК від податківців з цього питання, описавши у запиті всі нюанси цієї конкретної ситуації.

Тим, хто не бажає ризикувати, пропонуємо фіскальний підхід – а саме утримати з суми компенсації витрат нерезидента ПДФО за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5%. Ознака доходу у формі № 1ДФ – 126. При цьому нерезидент повинен отримати індивідуальний податковий номер. Якщо ІПН у нерезидента немає, підприємство не зможе подати відповідну інформацію у формі №1ДФ, що може призвести до накладання санкцій на підприємство згідно з пп. 119.2 ПКУ.

При цьому, можливо врахувати положення ст. 21 «Інші доходи» Конвенції між Україною та Канадою від 04.03.1996 р. Згідно з цією статею, інші доходи резидента Канади  підлягають оподаткуванню тільки у Канаді. Однак, якщо  такий  дохід  одержує  резидент  Канади з джерел,  які знаходяться в  Україні, такий  дохід  може  також  оподатковуватись в Україні,  і згідно з законодавством України – так, як ми розглянули вище. При цьому зниження ставки податку Конвенцією не передбачається.

Отже, щоб оподаткувати дохід резидента Канади в Україні за правилами ПКУ, нерезиденту потрібно отримати ІПН.

Якщо ж є бажання скористатися ч. 1 ст. 21 Конвенції щодо оподаткування отриманого доходу у Канаді, то для цього потрібно виконати умови ст. 103 ПКУ.

Можна також і взагалі не компенсувати нерезиденту ці витрати, тоді і не буде необхідності для нерезидента отримувати ІПН та не буде ризику донарахування ПДФО та військового збору податківцями.