Пальне на відповідальному зберіганні: акцизний податок та ПДВ

Акцизний податок

Відповідно до ІПК ДФС від 06.06.2019 р. №2580/ІПК/28-10-27-01-11 суб’єкт господарювання, який надає іншим особам послуги зі зберігання, навантаження-розвантаження пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), повинен створити акцизний склад незалежно від того, хто є власником цього пального. Тобто саме особа, що надає послуги із зберігання пального є платником «пального» АП.

Що ж стосується власника пального, то відповідно до умов запитання, пальне заправляється безпосередньо у бак авто, а також деколи у каністру.

Згідно з пп. «г» пп. 14.1.6 ПКУ не є акцизним складом паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої.

Що стосується каністри, то вона також не вважається акцизним складом, якщо загальна місткість розташованих у приміщені або на території ємностей (бочек, каністрів) для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 куб.м., а суб’єкт господарювання власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1 000 куб.м., та використовує пальне виключно для потреб власного споживання. Про це ми зазначали тут.

Крім цього, пальне ні в баку в авто, ні у каністрі не потребуються ліцензії на зберігання пального. Про це ми писали тут.

Особа, яка не має акцизних складів, не здійснює реалізацію пального, а лише використовує його для власного споживання, не є платником АП.

Більше того, зберігач пального є платником АП й при відпуску пального неплатнику АН у бак авто складає АН в одному примірнику як на неплатника АП. Про це ми писали тут та тут.

ПДВ

Що стосується обліку придбаного товару у продавця й залишення його на відповідальному зберіганні, а також ПДВ у даній ситуації, ми детально писали тут.

Також відмітимо, що деякі фіскально налаштовані перевіряючі можуть хотіти бачити нарахування ПЗ з ПДВ за придбаним пальним у зв’язку із тим, що такі товари використовуються у операціях, що не є об’єктом оподаткування. Так, сама операція із передачі та повернення товару на відповідальне зберігання не є об’єктом оподаткування. Втім, послуга за зберігання такого товару є ПДВ оподатковуваною операцією (див. додатково лист ДФС від 10.11.2017 р. №2579/6/99-99-15-03-02-15/ІПК та лист від 12.10.2015 р. №21546/6/99-99-19-03-02-15). Таку ситуацію ми розглядали тут.

І навіть, якщо послуги є безоплатно отриманими, вважаємо, що це ніяк не має впливати на особу, що надає товари на зберігання. Адже ПК з ПДВ за такими послугами СГ не має (пп. 198.3 ПКУ), а поєднувати отриманий ПК з ПДВ за придбаним пальним із операцією із самої передачі такого пального на зберігання, й вимагати нарахування «технічних» ПЗ з ПДВ як використання товару в операціях, що не є об’єктом оподаткування ПДВ, вважаємо, не є правильним. Свої агрументи ми наводили тут.

Тому, аби не виникало питань при перевірці на практиці або послуги із зберігання, або встановлюють на рівні мінімальної плати із укладанням договору зберігання, або ж оформляють зберігання проданих товарів не як додаткові послуги, а як додатковий «бонус» для покупця, який входить до вартості таких товарів. У такому разі окремої операції не буде.