Кредитор у періоді прощення боргу повинен провести перерахунок доходів та витрат

Прощення боргу є одним із видів припинення зобов'язання з волі учасників (кредитора). Так, згідно зі ст. 605 ЦКУ, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Тобто кредитору надається право звільнити боржника від його обов'язків. Питання лише, чи є прощення боргу одностороннім правочином, чи для цього потрібна згода боржника?

Проте оскільки ст. 605 ЦКУ не містить прямої вимоги щодо отримання згоди боржника, можна стверджувати, що для прощення боргу достатнім є волевиявлення кредитора і боржник не має права проти цього заперечувати. Єдина умова: прощення боргу допускається, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Так, неможливим буде припинення зобов'язання прощенням боргу, якщо, наприклад, проти кредитора порушено справу про банкрутство та є внесені до реєстру кредитори або якщо кредитор зобов'язався передати майно, яке він має отримати від боржника, третій особі.

Оскільки прощення боргу є звільненням кредитором боржника від його обов'язків, воно трансформується у предмет договору дарування. Тож для боржника відвантажений раніше постачальником товар стає безоплатно отриманим, а отже, боржник, відповідно до пп. 135.5.4 ПКУ, має визнати інші доходи на вартість товару на рівні, не нижчому від звичайної ціни. При цьому датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами розділу III ПКУ (п. 137.16 ПКУ). Податковий кредит у покупця в такому разі теж стає сумнівним, бо при безоплатному отриманні товарів немає факту придбання товарів, як це передбачено у п. 198.3 ПКУ. Аналогічну думку податківців стосовно ПК у такому випадку знаходимо також в ЄБПЗ щодо імпортних ТМЦ (підкатегорія 101.10).

А що ж у кредитора? Згідно з пп. 14.1.13 ПКУ, безоплатно наданими товарами є товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів. Тож ТМЦ у постачальника стають безоплатно наданими. Раніше він у момент відвантаження мав визнати доходи у сумі договору та, відповідно, витрати у сумі собівартості. З моментом прощення боргу змінюється сума компенсації, адже раніше дохід було визнано у сумі договірної вартості, а тепер він є нульовим, бо взагалі не передбачає жодної компенсації з боку боржника. Тобто підстав визнавати дохід у продавця в такому разі згідно з п. 135.4 ПКУ немає. Тому, на думку автора, постає питання коригування доходів та витрат у постачальника, відповідно до п. 140.2 ПКУ, згідно з яким, якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг відбувається будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, продавець та покупець здійснюють перерахунок доходів або витрат у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Отже, кредитор у періоді, коли відбудеться прощення боргу, має провести перерахунок. Причому перерахунок як доходів, так і витрат. Адже неотримання продавцем доходу за безоплатно наданий товар вважається використанням його не у господарській діяльності, відповідно до пп. 14.1.36 ПКУ. А тому згідно з пп. 139.1.1 ПКУ, права на податкові витрати у такому випадку продавець не має. Те саме стосується й ПДВ. Використання ТМЦ не у госпдіяльності потребує нарахування ПЗ (пп. «г» п. 198.5 ПКУ). Тож продавець у момент прощення боргу повинен відкоригувати ПЗ з суми раніше відвантажених товарів (згідно з п. 192.1 ПКУ) та одразу нарахувати ПЗ виходячи з вартості їх придбання.