Цій консультації більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦКУ).
Загалом, ЦКУ не передбачає можливості заміни боргових зобов’язань зі сплати коштів на боргові зобов’язання з передачі у власність ТЗ у разі невиконання вимог з повернення позикових коштів, навіть якщо сторони прописали це в договорі. Адже, в позику надаються або кошти, або речі з поверненням цих же речей або аналогічних (речей того ж роду та такої ж якості).
Для таких випадків, існують інші договірні схеми - наприклад, сторони у договорі можуть забезпечити виконання зобов’язань за договором позики шляхом закладу (застави рухомого майна — ч.2 ст. 575 ЦКУ, ст. 44 - 48 Закону про заставу).
На нашу думку, якщо сторони передбачили у договорі умови, які передбачають повернення позики не грошима, а рухомим майном, то слід змінити або доповнити договір (предмет договору).
Наприклад, змінити предмет договору на зобов’язання однієї сторони надати в користування певну суму коштів на певний період зі сплатою процентів або без такої, а до зобов’язань іншої сторони віднести обов’язок повернути рухоме майно такої ж вартості за оцінкою, станом на дату виконання договору або іншу дату, визначену сторонами.
Окрім того, слід врахувати наступне. У запитанні сказано, що сільськогосподарського підприємства, яке надавало позику є платником ПДВ, але не є платником податку на прибутку (отже, вочевидь, йдеться про платника єдиного податку). Якщо у договірній схемі приймає участь платник єдиного податку, то не можна ігнорувати пряму заборону, передбачену у п. 291.6 ПКУ - платники ЄП першої - третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цього матеріалу можливий лише для зареєстрованих користувачів. Якщо ви вже зареєстровані на нашому сайті — будь ласка, авторизуйтесь.
Або зареєструйтесь , прямо зараз, це не вимагає ваших персональних даних і займе не більше однієї хвилини.
Зареєструватись
