Продаж неторговельним підприємством об'єкта основного засобу без РРО - можливий

Необхідність застосовувати РРО під час продажу об'єктів ОЗ — одна з найбільш дискусійних практичних проблем у сфері застосування РРО. Адже питання продажу цих об'єктів у неторговельних підприємств виникає, як правило, відносно нечасто, і спеціально придбавати для цього РРО, оформлювати і реєструвати його економічно невигідно.

Погляди ДПАУ у роз'яснювальних листах, які активно практикувалися до видання ПКУ, були діаметрально протилежними і періодично змінювалися.

Закон про РРО, що визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, містить статтю із визначенням термінів, однак залишає поза увагою такі важливі поняття, як сфера торгівлі і власне товар. Загалом, відповідно до ст. 655 ЦКУ, товаром є майно, що виступає предметом договору купівлі-продажу — саме його покупець передає за цим договором покупцеві, який сплачує за це певну грошову суму.

Закон про РРО зобов'язує госпсуб'єктів при продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг проводити розрахункові операції через РРО, зареєстровані та опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи. При цьому до розрахункових операцій закон, зокрема, відносить «приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів» (ст. 2 Закону про РРО).

Однак податкові органи під час проведення перевірок дотримання законодавства у сфері здійснення розрахункових операцій, як правило, не беруть до уваги визначення розрахункової операції у ст. 2 Закону про РРО, а застосовують метод виключення: якщо певну операцію не зазначено у статті 9 Закону про РРО чи в іншому акті чинного законодавства як таку, що може здійснюватися без РРО та книг обліку розрахункових операцій, її проведення без РРО тягне за собою санкції.

Разом з тим, аналіз положень Закону про РРО свідчить, що РРО використовується лише для реєстрації розрахункових операцій. Власне тому він і має таку назву — реєстратор розрахункових операцій. З цього послідовно випливає, що все, що не є розрахунковою операцією, може проводитися через касу без РРО.

З логічної точки зору, під час здійснення розрахункових операцій немає ідентифікації покупця і не виникає дебіторська заборгованість такого покупця, оскільки передання товару і приймання грошей проводяться одночасно (як правило, в магазині, у торговельній точці тощо). Робиться проведення Д-т 30 К-т 70. Саме тому, що тут немає ідентифікації покупця, і потрібен бездушний запрограмований пристрій — РРО, щоб нечесні продавці не приховували виручку, а відповідно і суми податків, адже облік розрахунків персонально за покупцями не ведеться.

Під час продажу об'єкта ОЗ ситуація зовсім інша: приймання грошей і передання об'єкта відбуваються не одночасно, покупця ідентифіковано — йому виписано накладну або оформлено акт приймання-передачі, визнано його заборгованість, передання ОЗ провадиться не за місцем отримання грошей. Тобто виникає розрив у часі між відвантаженням та оплатою, і внаслідок цього виникає заборгованість на рахунку 36. Таку виручку не можна приховати. Отже, на нашу думку, такі розрахунки не підпадають під визначення розрахункової операції, тож на неї взагалі не поширюється дія Закону про РРО. У зв'язку з цим варто навести судове рішення у конкретній справі із практики ВАСУ (ухвала від 21.03.2012 р. у справі №18/284¹), який погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про те, що «отримання готівкових коштів від дебітора за раніше реалізований товар є позареалізаційною операцією у відповідності до положень постанови Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 року «Про ведення касових операцій в національній валюті», у зв'язку з чим у позивача відсутній обов'язок використання РРО».

Суд відносить цей випадок під дію п. 12 ст. 9 Закону про РРО, згідно з якою РРО не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (гуртова торгівля тощо).

Суд касаційної інстанції — ВАСУ у питанні обов'язковості застосування РРО під час продажу об'єктів ОЗ також традиційно ставав на бік суб'єктів господарювання.

В одному з останніх рішень у конкретній справі (ухвала від 21.02.2013 р. у справі №2а-1406/09/0670) суд виходячи з того, що згідно з ч. 2 ст. 139 ГКУ «залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів», зазначає, що підприємство, яке реалізовувало ОЗ, а не товар, не зобов'язане використовувати РРО.

Проте наголосимо, що чинні нині правила ведення бухобліку передбачають переведення об'єктів ОЗ, щодо яких прийнято рішення про їх продаж, до складу необоротних активів, утримуваних для продажу. Для обліку таких об'єктів передбачено субрахунок 286 «Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу», який відноситься до рахунка синтетичного обліку 28 «Товари» (відповідне випливає з положень П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу та припинена діяльність», й Iнструкції №291²).

¹ Iз цим та іншими судовими рішеннями ВАСУ можна ознайомитися на сайті ЄРСР http://reyestr.court.gov.ua.

² Затверджено наказом Мінфіну від 30.11.99 р. №291.

В ухвалі від 19.07.2012 р. у справі №2-а-1157/09/1970 ВАСУ наголошує, що Закон про РРО «не обмежив виконання обов'язку з використання РРО лише продажем товарів (наданням послуг), а й встановив, що продаж повинен мати місце у сфері торгівлі, громадського харчування чи послуг». Тому суд зазначає, що суди попередніх інстанцій «дійшли обґрунтованого висновку про те, що відчуження позивачем об'єктів основних фондів не може кваліфікуватися як торговельна діяльність... Адже торговельна діяльність з урахуванням вимог пункту 3 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабміну від 15.06.2006 р. №833, передбачає, зокрема, здійснення роздрібної та/або оптової торгівлі, тобто систематичної діяльності у сфері товарообігу через торговельні об'єкти господарюючого суб'єкта».

Висновків, аналогічних до наведених вище, суд дійшов, наприклад, й в ухвалі від 28.05.2012 р. у справі №2-а-2314/2008.

Також зауважимо, що згідно з п. 1 Постанови Правління НБУ від 06.06.2013 р. №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» граничну суму розрахунків готівкою фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) встановлено у розмірі 150000 (ста п'ятдесяти тисяч) гривень. Договір купівлі-продажу будівлі підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 657 ЦКУ). Однак у цьому випадку граничну суму розрахунків встановлено постановою НБУ залежно не від ціни договору (як при розрахунках між фізособами), а для розрахунків протягом одного дня.

Отже, на нашу думку, підприємство має право продати об'єкт ОЗ фізособі за готівку та прийняти кошти безпосередньо до каси без застосування РРО у разі, якщо сума розрахунків не перевищує 150 тис. грн протягом одного дня.

Проте враховуючи високу ймовірність спроб податкового органу застосувати штрафні санкції, а отже, й високу ймовірність виникнення податкового спору в адміністративному суді, ми рекомендуємо по можливості уникати таких операцій платникам, не готовим обстоювати свою позицію у суді. У таких випадках покупець може оплатити вартість придбаного об'єкта ОЗ за допомогою банківського переказу. Така операція для одержувача коштів буде безготівковою.