Штрафні санкції за ненарахування зарплати

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону про оплату праці). 

Право громадян України на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою  (ст. 2 КЗпП). 

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. 

Отже, сам початок трудових відносин (у вказаному випадку, прийняття керівника на роботу) передбачає обов’язок роботодавця нараховувати і виплачувати йому зарплату за виконану роботу згідно із умовами трудового договору. 

Якщо із керівником не укладалася особлива форма трудового договору (контракт), то умови оплати його праці (за відсутності на той момент затвердженого штатного розпису) могли бути встановлені наказом про прийняття на роботу, колективним договором тощо. Але в будь-якому випадку має виконуватися державна гарантія щодо розміру оплати праці, встановлена ст. 3 Закону про оплати праці.  

Таким чином, за умов виконання в період з 16.03.2016 р. до 27.04.2016 р. керівником підприємства його трудових обов’язків, роботодавець зобов’язаний нарахувати йому зарплату, у розмірі, встановленому при прийнятті його на роботу, але не нижчу ніж мінімальна зарплата. В березні та квітні 2016 року розмір мінімальної зарплати становив 1378 грн (але зарплата нараховується пропорційно фактично відпрацьованому робочому часу). 

Якщо цього не зробити, у роботодавця та його посадових осіб виникають такі наслідки: 

1) працівник має право звернутися із вимогою про стягнення з роботодавця не нарахованої йому зарплати  до комісії по трудових спорів або до суду відповідно до глави XV КЗпП. При цьому строки позовної давності для цього порушення не встановлені, отже, працівник може реалізувати це своє право у будь-який момент. Але навіть якщо працівник не звернеться до суду або комісії за захистом своїх прав, виконання законодавства з праці контролюють і інші органи. Зокрема, застосування штрафних санкцій за порушення цього законодавства має право Держпраці за наслідками перевірки;

2) при цьому, оскільки особою, яка відповідала у березні-квітні 2016 р. за виконання вимог трудового законодавства на підприємстві, в установі, організації, є сам її керівник, то навіть за не нарахування зарплати самому собі його очікує адміністративна відповідальність. Так, згідно із ст. 41 КУпАП, за порушення законодавства про працю до винних посадових осіб застосовується адміністративний штраф у розмірі від 30 до 10 нмдг (тобто, від 510 грн до 1700 грн);

3) а до роботодавця, тобто, до підприємства, установи, організації застосовуватиметься фінансова санкція, передбачена ст. 265 КЗпП. На нашу думку, оскільки йдеться не про порушення строку виплати нарахованої зарплати, а про не нарахування її взагалі, то розмір штрафу буде дорівнювати одній мінімальній зарплаті (наразі 1450 грн). Але орган Держпраці може із цим не погодитися і застосувати штраф у розмірі трьох мінімальних зарплат, передбачений ст. 265 КЗпП за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплату їх не в повному обсязі.